За п'ять хвилин до нас підходили поліцейські, які були вже за десяток метрів.
— Добрий день, — мов один із них.
— Добрий день, — привітався детектив у відповідь.
— Це ви? — запитав той. — Це ви детектив, який перешкодив викраденню?
— Можна і так сказати, — мовив спокійно містер Володимир.
—Тоді ми хочемо ще раз вам подякувати, що допомогли у цій справі без жодних утрат, — мовив поліцейський.
— А де злочинці? — запитав поліцейський.
— Ходіть за мною, побачите.
Містер Володимир почав спускатися вниз, поліцейський — за ним. Але тих уже не було.
— Втекли, значить, — мовив містер Володимир.
— І як вони могли вибратися? — запитав Микита.
— Можливо, вони просто прикинулися, що непритомні. Але я думаю, що вони і так засвоїли урок. Та й нічого вони не заподіяли, — мовив містер Володимир.
— То ми можемо бути вільними?
— Так. Я думаю, що так. Але перш за все ми дослідимо це місце. Хто зна, чи вони там не ховаються, — мовив поліцейський.
Отже, ми всі пішли.
— Думаю, на цьому справа закрита, — мовив спокійно і задоволено містер Володимир.
А ми тим часом уже поверталися додому.
Кінець.