7

Нас було тільки двоє, і це трохи лякало. Я думав, що не засну цієї ночі, бо був на сторожі.

Наша кабіна знаходилася між кабіною чоловіків і дівчат, що було досить небезпечно для нас.

— У будь-якому разі, — мовив я, — якщо злочинець — хтось серед чоловіків чи дівчат, то найближчий буде саме до нас.

— Це правда, але ще гірше, що нами можуть маніпулювати, — мовив Микита.

— Як саме? — запитав я.

— От тобі не здається дивним, що Артем згадував про тир, хоча дівчата у нас такого і не казали? — мовив Микита.

А й справді, я взагалі не міг згадати про таке.

— Тобто, ти хочеш сказати, що... — почав я.

— Артем підкупив, — закінчив Микита.

— Але чим і коли? — запитав я.

— Без поняття, — мовив Микита. — Але в такому разі і нас також могли або можуть підкупити також, — мовив я.

— Ну звісно, — підтвердив Микита.

— І все ж тут небезпечно знаходитися, — промовив я.

— А мені здається, що це точно не хтось із дівчат, а з чоловіків саме. Вони мають більше досвіду і сильніші.

— Це правда, — підтвердив Микита. — Але ми не можемо цього довести.

— Так. А як знати, хто саме серед чоловіків міг таке зробити? — запитав я.

— Мені здається, що це той, хто найближче підозрюють, — мовив він.

— І хто ж це? — запитав я.

— Містер Володимир або містер Олекса, — мовив Микита.

— Я б точно не сказав, що це містер Володимир, — мовив я.

— В тому-то й справа, що ніхто б і не подумав, тому і довіра йде більше до детектива, — мовив Микита.

— Але ж сам детектив майже ні разу не відходив від нас, навряд чи це він, — мовив я.

— Поки що у нас досить мало інформації щодо того, хто може справді бути злодієм. А давай розберемо, хто міг би бути цим злодієм, — мовив Микита.

— Ну, давай. Але краще кажи тихіше, а то нас можуть почути, — мовив я, дивлячись на кабіни по боках.

— Окей, — мовив Микита шепотом.

Ми розібрали все, як було, і дійшли до висновку, що більше ніж 50 % всіх, хто тут є і був, не могли бути злочинцями.

— Ну, дивись: дівчата — чотири. Точно не будуть. Ми теж, отже, ще два. Артем, Богдан, прибиральник, Діма — теж не могли б, тобто хто з чоловіків. Містер Андрій — дивний чоловік, але навряд чи це він. Містер Леонід — навряд чи він допомагав розкривати злочин, тому ні. Містер Володимир може бути, бо він знає багато і легко міг придумати підкупити Артема, але є одне але, — відповів задумливо Микита.

— І яке ж? — запитав я.

— У нього немає ключів від парка, — мовив Микита. — Хоча він міг їх якось вкрасти, — мовив Микита.

— Але ми вже знаємо, що містер Леонід ключів не мав, а мав їх лише прибиральник, — мовив я.

— Так, але що це дає? — мовив Микита.

— Те, що у злочинеця тепер вони є, і це означає, що весь парк у його руках, — мовив я.

— І з чого ти взяв, що вони у нього є? — перепитав Микита.

Коли злочинець уже викрав прибиральника, ключі міг ще тоді вкрасти, — мов я.

— А, ну тоді справді, але все ж ми навіть не запідозрили містера Олексу, — мовив Микита. — Як сторож, він мав би знати все про цей парк, а ще його часи зникнення.

— Це справді так, — мов я. — Отже, остерігаймося його і ще варто інших чоловіків, поки ми не підтвердимо, хто з них точно, — мов я.

— Так, саме так, — підтвердив Микита.

— Але думаю, надто небезпечно просто залишатися у фактично відкритій кабіні, — мовив я. — Може, спробую знайти щось, що захистить нас.

— Можна, але що і як нас може захистити? — запитав Микита.

— А, ідея! Ходімо до містера Леоніда, — мов я.

— Для чого? — запитав Микита.

— Запитаймо, чи не лишилося в кабіні атракціонів плащів, — мов я.

Ми вже підійшли просити плащів у містера Леоніда, і він, погодившись, підійшов до однієї з кабін, дістав декілька плащів. Ми подякували і пішли назад до нашої кабіни.

— Але чого тобі плащі? — запитав Микита.

— Щоб було безпечніше прикрити всю кабіну зі всіх сторін плаща, щоб нас ніхто не бачив, щоб, коли до нас прийде злочинець, можна було виграти трохи часу, — мов я.

— Окей, — мовив Микита.

— Але ми зробимо так, — мов я. — Накриємо зі всіх сторін, а наше сидіння внизу, сидітимемо внизу, не на місцях. Часом будемо дивитись через плащ, що відбувається.

— Але це буде незручно, — промовив Микита.

— Це так, але доведеться. До речі, у тебе є якась зброя на всякий випадок? — запитав я.

— Перцевий балончик, — мов Микита.

— Ого, ну думаю, цього вистачить, — мов я.

— До речі, котра зараз година? — запитав Микита.

— Десята тридцять, — мов я.

— Ну, я ще точно зараз спати не буду, — мов Микита.

— Я не знаю, я вже потроху засинаю, сил немає, — мовив сонний я.

— Чого? — запитав Микита.

— Та багато причин. У верхньому одязі я взагалі не можу спати, плюс доволі жарко на вулиці, 23. Та ще й страшно.

Потім почувся дивний звук.