Парасолька як символ чесності

Парасолька як символ чесності

Їду в маршрутці до стоматолога. Сиджу біля вікна. Свою метрову парасольку залишила під вікном, поклавши її частково на крісло.

Залишається остання зупинка, а потім мені треба виходити.

Дзвінок по мобільному.

Чоловік на тій стороні зв'язку...

Я відповіла.

А потім... спохватилася, щоб не пропустити свою зупинку.

Швиденько вийшла з маршрутки, а потім поспішила на іншу сторону проспекта до будівлі, де була стоматологія.

Увійшла у стоматологію. Повісила куртку, надягла бахіли, поставила пакет біля дивану.

Сіла на диван, дістала книжку та поринула у світ порад виховання дітей.

Мене покликали до кабінету.

Півтори години процедур - і я вже біля стійки, розраховуюсь та записуюсь на новий візит.

Залишивши стоматологію, я вирішила пройти трохи у сторону порта, де моєї маршрутки кінцева, щоб краще поміститися у маршрутці з можливістю сісти (чи взагалі в неї влізти), та ще по дорозі запевнитися, що Обласна дитяча бібліотека на іншій стороні проспекта працює, бо біля нас, де ми живемо, вже дві бібліотеки зачинилися. А мені так хочеться після прочитання цієї книги віддати її до бібліотеки, бо місця вдома зовсім не вистачає. А залишати книжку на лавці якось не те під час війни, бо залишені речі сприймаються як загроза. Може у книжці вибухівка? Тому краще віддати книжку у руки, ніж десь "випадково" її залишити, як я колись робила кілька разів.

Йду. Виглядаю на іншу сторону проспекта.

Раптово до мене приходить думка, що зі мною була парасолька.

Спершу відчуття паніки.

Де ж я загубила парасольку?

Її ж подарувала мені мати...

Така гарна, рожева, з різнокольоровими клаптиками по краях, міцна, якіснаширока, ціла, зовсім не ламалася.

А грошей мені не вистачає на мою коронку для наступного візиту до стоматолога.

Підкрадається інша думка: вона незручна, довга, завжди заважала. І мені раніше сподобалися у жіночому магазині поблизу нашого будинку три парасолькі, які складаються у зручний розмір, на блакитному фоні зі синіми трояндами, на білому фоні бежеві троянди, а третя парасолька була з рожевими трояндами з бежевим фоном. Але ж вони коштували по 230 гривень кожна. А мені не вистачає заплатити залишок за коронку, не враховуючи на те, що я записалася на дату після моєї заробітної плати, тобто з урахуванням тієї наступної зарплатні. Прийдеться перезаписуватися на більш пізну дату та ходити довше з тимчасовою коронкою.

Бігу до стоматології.

Пам'ятаю, що заходила до них без парасольки, що не помічала, як лікар у кабінеті перечиплявся через неї, але хочу перевірити як хол, так і сам кабінет.

Заходжу. Пояснюю свою проблему, перевіряю хол, прошу жінку-працівницю подивитися у кабінеті стоматолога.

Нічого.

- Мабуть я залишила у маршрутці. - припускаю я.

- Якщо ви залишили у маршрутці, то парасолька вже пропала. - пояснює мені працівниця.

- Ні. Є чесні люди. - не погоджуюся з нею.

Що ж...

Поспішаю на зупинку.

Бачу маршрутку з потрібним номером маршрута.

Заходжу. Водій маршрутки великий, завбільшки того, який був у тому транспорті, яким я приїхала сюди.

Але я спитала про всяк випадок про свою рожеву парасольку.

Звісно ж, що там її не знаходили.

Ми живемо так, що з кінцевої швидким кроком треба йти чотирнадцять хвилин додому, а з іншої зупинки хвилин вісім. Зловити транспорт єдиного маршруту, який зупиняється майже біля нас, важко, бо він рідко ходить, тому я одразу йду туди, де багато маршрутів.

У дорожному кармані стояли дві маршрутки потрібного мені номера.

Я до їхніх водіїв. Передивилася кожну машину двічі.

- Парасолька хороша? - питає мене один з тих водіїв.

- Хороша. Рожева, ціла. - відповідаю я.

- Одже, тим паче з парасолькою хтось вийшов на зупинці.

Я відійшла убік: чекаю наступну маршрутку.

Через п'ять хвилин у карман заїджає ще маршрутка цього номера маршруту.

Я дивлюсь на водія, він дивиться на мене через відкрите вікно.

- Ви до мене? - поцікавився він, коли під'їхав.

- Я залишила рожеву парасольку...

Водій мені киває головою, жестом запрошуючи до дверей для пасажирів.

Я обіжала маршрутку спереду та до тих дверей.

Під панеллю керування біля дверей на вході на видному місці лежить моя метрова рожева парасолька, завернута зкраю у паперову серветку.

- Дякую! Велике! - з радістю схопила я свою парасольку та пішла.

Проходячи біля іншої маршрутки, яку я нещодавно обшукувала, стукаю у вікно та показую свою парасольку.

Та йду.

А водій з цієї маршрутки мені кричить услід:

- А відмити пляшкою парасольку?

Чую, як той водій, який зберіг мою парасольку для мене, голосно відповідаю:

- Нічого не потрібно!

- Дякую! - повторюю я, дивлячись ззовні на того водія через вікно іншої маршрутки, водій якої запропонував віддячити тому чоловікові.

Але ж мені треба економити, щоб долікувати зуб, та ще ж купувати продукти, платити за проїзд, комунальні послуги...

Я йду звідти, міцно та жадібно стискаючи пальцями свою рожеву метрову парасольку, подаровану мені моєю матір'ю, парасольку, яка довела мені,що є чесні люди, які передали її водію, а він, чесний водій, поклав її так, щоб власниця знайшла свою втрату.

Парасольку як символ чесності, що є чесні люди.