День двадцять восьмий. Невдячна справа

— Диви, заїхали тиждень тому, а вже ремонт роблять. Гепають зранку до ночі. Ніякого спокою нема, — бабця тицьнула довгим сухим, мов горіхова гілка взимку пальцем у бік пари, яка стояла на розі будинку. — А ця ще й волосся у синій пофарбувала. Жах! Просто страхіття якесь. А він як той коник-стрибунець, хіба що коліна спереду. Ще й джинси рвані. Тьху!

— Та у тебе самої волосся фіолетове, — спробувала якось знизити градус пліток сестра.

— Я тридцять років «Іридою» фарбуюся. Скільки разів нагадувати — хна, басма та «Ірида». Це все — не шкідливе. Інше — від лукавого.

— Звісно, — не стала сперечатися сестра, яка була схожа на неї як дві краплі води, лише волосся сиве.

— О, Дашка іде. По ночах світло не вимикається! — знову поділилася пліткою перша.

— А ти звідки знаєш?

— Я декілька днів тричі за ніч виходила на вулицю! — з поважним видом повідомила бабця.

— Так комендантська година ж!

— І що? В мене Рекс. Хто зупинить?

— Та ніхто, — сестра посунулася від неї на лавці.

— Мабуть сексом через той тернет займається.

— Хто?

— Та ясна річ, Дашка! Бо інакше чого світло марно палить?

— Та може вона просто працює?

— Тю! Хто? Дашка? Вона ледащо змалку була. Баба її казала, що ні за холодну воду не бралася. А зараз прям перевиховалася і почала працювати? — бабця зареготала.

— О, а оночки бачиш чолов'ягу? Він — гей! — останнє слово пролунало так, наче йому звання Героя України дали.

— Звідки ти знаєш?

— Сорок років, не одружений, патли до плечей, рожева футболка, жовті штани. Ще й на манікюр ходить. От скажи, нормальний мужик буде ходити на манік?

— От дивлюся на тебе, Шурко, і думаю — чого тобі до всіх є справа? Хочеш скажу чому?

— Ну скажи, — образилася бабця.

— Тому що у тебе свого життя немає. От і лізеш до всіх.

— Я не лізу, а спостерігаю! А ти... ти... ти... Свинюка невдячна, ось хто ти! Я тобі очі розплющую! Мала б бути вдячною! — почервоніла від гніву Шура.

— Та хіба я просила? Я приїхала тебе провідати, а ти...

— Невдячна! Все життя ти, Вєрка, була такою! Батько правильно зробив, що виставив з дому, коли принесла у пелені!.. — ляпнула і замовкла.

Зблідла Віра встала, мовчки взяла сумочку. Видно було, що вагається, але врешті насмілилася:

— Мій син та онук захищають Україну. А твій Павлусь гріє дупу за кордоном!

— Не правда, він волонтерить!

— З випивкою у басейні! Я бачила його фото в Інстаграмі. Чого ж він тебе не вивіз? Чого не забрав з собою? От тому ти й бісишся. Замість цього, краще б чимось корисним зайнялася, чим слідкувати за сусідами! Всі твої спостереження — невдячна справа!

Сказала і пішла геть. Шура ж мовчки сиділа на лавці поки не згадала, що треба вигулювати Рекса. Єдину живу душу, яку вона щиро любила.