День двадцять шостий. Нестримне слово

Їх схопили на світанку, коли небокрай наливається пурпуром, як зернятка граната соком. Ранґан карав себе за недбалість. Треба було пильнувати. Але три дні безсоння зробили свою чорну справу — їх наче вимкнуло. Знесилені заснули у хащах, сподіваючись, що їх ніхто не знайде. На сестру одразу накинули кайдани, які заблокували магію. Ранґана ж просто скрутили й зв'язали міцною мотузкою. Кинули в трюм. Зрідка давали солонувату воду, щоб не врізали дуба, поки дістануться столиці. Ранґан намагався зібрати волю в кулак і розбудити ту силу, яка колись врятувала йому життя, але марно. Воля ледь нашкрябувалася у жменю і наче знущалася з нього. Сонце засліпило очі, коли десь через тиждень їх висадили на пірсі. Його Пресвятість з презирством дивився на Ґраніелу з Ранґаном.

— Стратити обох. Вирвати язики та залити у горлянки срібло, — нарешті видав Інквізитор. — Одержимі дияволом не варті життя. Завтра ополудні на центральній площі. Та накажіть кату сьогодні ж підготувати щипці, щоб не бігав за ними.

— Може достатньо срібла? — спитав монах, який стояв ліворуч від Його Пресвятості.

— Вирвати їхні погані язики! — тупнув Інквізитор.

— Та в цього телепня немає магії, — спробував заступитися за Ранґана інший монах.

— Мені байдуже. Він її брат.

Навіть тиждень темного трюму не вплинув на красу смаглявої Ґраніели. Вона з огидою та ненавистю подивилася на Його Пресвятість і розреготалася. Гучно, дзвінко і так весело, наче щойно дізналася про те, що варта найвищої королівської нагороди — блакитної стрічки Святого Базелевса. А Ранґан навпаки — дивився на Його Пресвятість з такою злістю, що ладен був голими руками роздерти його обрюзглу пику. І ця надлюдська злість змусила ворухнутися всередині ту саму силу, яка врятувала його колись від неминучої смерті. Сила міцнішала, зростала, наче пила життя з Ранґана.

— Закрий вуха, — процідив він Ґраніелі, ледь стримуючи те, що прагнуло свободи.

Погляда вистачило, щоб вона зрозуміла, що Ранґан не такий вже й безпечний. Вона впала на землю і затулила вуха пальцями. Так міцно, що побіліли фаланги. В ту ж мить горло Ранґана обпекло жаром, дика древня сила одним невідомим нестримним словом вирвалася з нього. І цього слова було достатньо, щоб зі сторінок життя стерло Великого Інквізитора з приспішниками. Знесилений Ранґан впав поряд з Ґраніелою. На губах запеклася кров. Він тремтів так, наче всередині вкрився кригою. Ґраніела злякано дивилася на мертвих, поспіхом зірвала ключ з паска Його Пресвятості й відімкнула кайдани.

— Давно це з тобою? — поцікавилась вона, звільняючи Ранґана від мотузки.

— Та... — тільки й зміг відповісти він, бо цокотіли зуби.

— Тікаймо! Треба пошукати прихистку десь у трущобах. Там нас точно не знайдуть. Нікому на думку не спаде шукати магів в купі гною.