День двадцять п'ятий. Гра Музи

Вона зітхнула, відклала у бік ліру й взяла в руки гітару. Тоненькі пальчики ковзнули по грифу.

Діджей Мустанг писав черговий трек. Щось не клеїлося. Він міряв кроками маленьку кімнату, мугикав простий мотивчик і ажнічого не записував. Програма зависла і кумкала, мов та жаба.

— Невже тобі шкода підкинути хоч якусь ідейку? — звернувся Мустанг в нікуди.

Муза почула і зіграла декілька акордів «Nothing Else Matters».

Діджей Мустанг позіхнув і почухав потилицю. Вона зіграла гучніше. Мустанг підійшов до комп'ютера, пальці швидко пробіглися клавіатурою. З колонок замість кумкання полилася якась дичина — наче жуйка у сонячний день прилипла до підошви.

Муза кинула грати й затулила вуха. Мустанг теж зупинився.

Муза видихнула, заграла вступ «The Wall». Діджей витріщився у стіну й знову написав якусь дичину від якої раптово зів'яла квітка герані.

Муза нервово закусила нижню губу і вжарила «The show must go on». Від його какофонії збіг останній тарган. Мустанг нічого не розумів — дивився то у монітор, то на пульт, то на колонки.

Розлючена Муза зі злості розмахнулася і тріснула гітарою по макітрі недолугого діджея з криком:

— Задовбав своєю попсою!..

Гітара розламалася. Струни жалісно тенькнули. Муза відкинула зламану гітару і з жалем подивилася на неї.

Вона взялася за ліру й почала грати Моцарта, щоб заспокоїтися. Мустанг видалив трек, глянув на зів'ялу герань — голова розколювалася. Діджей згадав, як у дитинстві навчався в музичній школі. Й непогано вчився. Витягнув з шухляди ноти й з якогось переляку написав ремікс на «Турецький марш». Муза нарешті задоволено відклала ліру.