День двадцять другий. Натхненне творіння

«Альберт йшов до Жозі тонкою кригою кохання. Крига не витримувала, ламалася і він падав в оманливо спокійну ріку почуттів. Жозі, неймовірно легка і тендітна, чекала не березі надії. І завжди зустрічала Альберта у легкому напівпрозорому пеньюарі. Лише один погляд на Жозі робив з пристойного Альберта пристрасного дикуна...» Маріела Манчіні, а у звичайному житті — Марічка Будяк сперлася на спинку крісла. Перечитала. Потім згадала зауваження головреда: «У тебе замало пригод, суцільна лірика». Вона побарабанила пальцями по столу, вхопила з тарілки двоповерховий бутерброд з сиром, помідором та копченою індичкою, відкусила величезний шматок і продовжила: «Але сьогодні Жозі викрав старий кульгавий на обидві ноги пірат Джон на прізвисько Мушля. Він кинув Жозі до трюму, де вже знаходилося декілька полонянок і пригрозив, що якщо вона не стане його дружиною, він продасть її на ринку рабів у далекій Африці. Альберт був у розпачі — служниця розповіла про зникнення Жозі. Альберт пообіцяв знайти негідника і вбити. Він орендував корабель , щоб наздогнати підступного пірата».

— Роман набув крутого піке, — задоволено потерла руки Маріела-Марічка. Але раптово пригадала, що головред пісочив її за те, що її романам бракує справжньості. Щоб герої приборкували свої пристрасті заради великої мети. Марічка потяглася за тістечком і горнятком кави, яке принесла мама, щоб їй комфортно працювалося.

«Коли Альберт ступив на палубу, йому на шию кинулася леді Елеонора, яка вважалася найкрасивішою жінкою всіх часів.

— Нарешті ми можемо не приховувати наші стосунки. Мій чоловік, лорд Дуейн, тиждень тому помер.

— Але ж я...

Та Альберт не встиг договорити — леді Елеонора впилася в його губи пристрасним поцілунком. Хіть вдарила в голову Альберта брудною диявольською ратицею. Він підхопив на руки леді Елеонору і тільки-но хотів увійти до каюти, як згадав кохання всього свого життя — тендітну Жозі. Диявольська ратиця хіті пошкандибала геть і він розчепив руки:

— Моє серце навіки належить іншій.

— Мерзотник!.. — леді Елеонора дала ляпаса.

— Згадайте що ви леді, а не хвойда, — холодним тоном нагадав Альберт. — До того ж ви в жалобі. Ведіть себе пристойно.

— Я це тобі не подарую! — прошипіла леді Елеонора. — Ти принизив мене. Начувайся!

Не встигла пролунати остання погроза, як корабель накрила величезна тінь.

— Дракон!.. — заволали матроси.

— Готуйте гарпун! — віддав команду Альберт. Але гарпун не знадобився: дракон схопив жахливими пазурами леді Елеонору, яка благала по допомогу. Але Альберт мужньо дивився, як дракон з полонянкою зник удалині.

— Здихався, — витер піт з чола Альберт».

Марічка була у захваті. Таких пригод в її романах ще не було. Й вона натхненно почала творити далі. Альберт відважно відбив Жозі у страшного пірата Мушлі, коли той ледь не продав її в гарем персидського шаха. Але, коли щасливі закохані поверталися додому, прямісінько з палуби їх викрала підступна гадюка — леді Елеонора, яка приборкала і звабила дракона. Альберт вступив у двобій з гадом. Та дракон попросив пощади. Йому кортіло жити з хтивою леді Елеонорою, а не вбивати Альберта з Жозі й завойовувати світ... Роман закінчився пишним весіллям дракона у людській подобі й леді Елеонори та Альберта і Жозі. Маріела-Марічка зітхнула та закрила ноутбук . Вона щиро пишалася своїм натхненним творінням.