День двадцять перший. Банка світляка

«По колу, вниз, вгору, вісімкою, спираллю, по колу... Ніякого сенсу, тільки рух. Третій день знущання. Кляті лісовички вважають, що можна ловити світляків і робити з них ліхтарики. Ще й радіють. Хай би їх щезник поцупив і юшку зварив! Раз, два, три, чотири...»

— Нудьгуєш? — до світляка підлетіла симпатична панночка.

— Хочу додому, у ліс.

— Панове, хвилинку уваги!

Світляки на мить завмерли.

— Уліс хоче у ліс, — її тоненький сміх відбився від скла ліхтарика і задзвенів комариним дзвоном. Його підхопили інші світляки.

— Не бачу нічого смішного, — обурився Уліс. — Невже вам подобається таке життя? Замість волі — банка!

— Не банка, дурник, а ліхтарик!

— І що?! — ще більше обурився Уліс. — У вас немає вибору!

— Вибір завжди є, — панночка, яка поглузувала з Уліса загадково посміхалася. — Онде вгорі є решітка. Ти завжди можеш крізь неї вилетіти на волю, але...

— Але?! — радості Уліса не було меж.

— Ми служимо, а не просто літаємо. Лісовички вказують шлях заблукалим тваринам та людям цими ліхтариками. Якщо ти один — від тебе мало світла. А гуртом — ми сила! Заблукалі швидше знайдуть шлях.

Уліс замислився.

— Але ж ми на волі можемо зробити ланцюжки світла!

— Можемо, авжеж! — кивнула панночка. — А як ти дізнаєшся хто потрапив у халепу? Поки ти долетиш, може бути запізно. А лісовички ходять магічними ходами. Гуртом — ми сила! — повторила панночка

Уліс ще трошки побубонів, а потім приєднався до інших світляків. По колу, вниз, вгору, вісімкою, спираллю, по колу... Нарешті рух набув сенсу.