День двадцятий. Зимова галявина

— Оце як заманеться щось пану старості, так хоч всерися, а знайди, — хекав і лаявся Власиж — малий жилавий хлоп з наплічним кошиком на спині та сокирою за паском. Щоправда паском служила мотузка. Власиж продирався лісом. Ноги грузли у снігу. Цим шляхом ще мисливці не ходили — лячно. Та й звірів тут майже немає. Проте є птах Фіцфаг, який пильнує зимовий ліс. Йому треба платити, щоб залишив в живих. Власиж взяв шмат козлятини, щоб відкупитися.

— Фі-і-і-іц, фа-а-а-аг! — почулося вдалині.

Хлоп нахлобучив на самісінькі сині очиська кучму і тремтячими руками зняв кошик. Витягнув з нього шмат м'яса, загорнутий у мішковину.

— Фі-і-і-іц, фа-а-а-аг! — птах наближався. — Фі-і-і-іц, фа-а-а-аг!..

Верхівки могутніх сосен зашуміли, наче в них не голки, а листя.

Велетенські темно-жовті лапи з гострими пазурами впали на землю. Власиж ледь втримався на ногах.

— Хазяїне!.. — голос тремтів. Та тут не тільки затремтиш. Фіцфаг наче прозорий, в ньому відбивається ліс. Та це оманливо. Бо його пір'я — наче чародійське дзеркало. Кругом птаха клубочиться синій густий серпанок.

— Фі-і-і-іц, фа-а-а-аг!.. — птах придивлявся до Власижа, повернув голову з велетенським дзьобом набік. Раз довбане таким і все, людини нема.

— Дозвольте, вельмишановний пане Фіцфаже, зібрати зимониці. Бо у пана старости дочка збирає дівич-вечір, а панночкам кортить поласувати ягодами. Ось! — хлоп кинув птаху шмат м'яса, який Фіцфаг схопив у польоті та проковтнув як горошину. Потім відштовхнувся від землі й змахнув сильними крилами. На мить стало темно.

— Фі-і-і-іц, фа-а-а-аг! — пронеслося лісом.

Власиж зняв кучму й витер нею спітніле обличчя — дозволив. Він хутко почепив кошик на плечі та пішов до галявини. Там де залишилися сліди птаха щось блиснуло у сонячному промінні. Власиж придивився — перо. Маленьке, але дивовижне. Хлоп сховав його за пазуху.

Ось і зимова галявина. На сонці виблискують багряні ягоди з сизим шаром ворсинок. Власиж поспіхом збирав їх у кошик. Його справа маленька — принести їх пану старості. Той обіцяв гарно заплатити. А у нього три сестри та хвора мати. Він один у хаті за чоловіка.

— Фі-і-і-іц, фа-а-а-аг! — птах нагадав, що час вийшов.

— Дякую, пане Фіцфаже за вашу доброту! — Власиж закрив кришку кошика і низько вклонився. Окинув оком зимову галявину і рушив тим самим шляхом назад.