День сімнадцятий. Кіт розумник

— О-о-о, бідося наша йде! — домовик почухав бороду і зліз по шторі з підвіконня.

— І шо? Знову пшик?

— Схоже на те. З тістечками плентається.

— Труба. Ти це, тістечка сховай. Товстим у домі повинен бути кіт.

— У тебе пиця хоч цуциків бий! Відгодував я тебе хазяйським харчем.

— Це кондер для хутра, розумник!

— Нумо я тобі нагадаю — ти сфінкс!

— Це зовні! В душі я мейн-кун!

— Кукун ти та...

Домовик не встиг договорити лайку, як відчинилися двері та зайшла хазяйка. Вона обережно поставила тістечка на тумбочку, звідки їх миттєво схапав домовик.

Кіт замурчав і кинувся під ноги. Молода жіночка сіла прямісінько на підлогу і пригорнула до себе кота. Потім цьомнула у мокрий ніс.

— От же ж срака-мотика! — не стримався кіт. — Заведи собі чоловіка і цьомай до сказу!

— А я тобі новий светрик купила, — хазяйка стягла з кота старий і наділа синій зі сніжинкою.

— Старий — мій, — домовик цапнув попередній з ромашками.

— Шо там сталося? Кажи вже, бо гидко на тебе дивитися.

— Амурчику, ти як ніхто мене розумієш, — хазяйка погладила ніжну шкіру кота. Мене звільнили, — вона хлюпнула носом і розревілася. — Я не знаю що робити...

— Отакої! — домовик почухав бороду.

— Досить блох ганяти. Ліжко стели. Зараз вкладемо її і будемо думу думати...

Хазяйка напилася заспокійливого, яке дбайливо підсунув домовик і заснула нервовим сном.

— От бідося!..

— Ти не бідосьськай, а діставай тарганячі лапи. Ворожити будемо.

Домовик слухняно дістав мішечок з сухими лапами, витяг жменю і кинув на стіл.

— Ну шо? Шо там?! — Амурчик від нетерплячки аж підстрибував.

— Якісь сніжинки, а не відповідь, — розвів руками домовик. — Біла полоса прийде взимку.

Кіт відкусив шматок тістечка.

— Головна сніжинка — зараз я. Тож відкривай ноут, подивимося що там вона понаписувала, що її звільняють.

Домовик вже завантажував емейл і жував тістечко.

— Вона заснула на роботі, — прочитав повідомлення у месенджері домовик. — Русі написала.

— Не дивно. Вдень працює, а вночі волонтерить... — кіт з ніжністю подивився на хазяйку.

— А вибачатися не вміє. Зараз напишемо листа шефу і вибачимося. Бо якщо не ми, то хто?

— Нікому. Отже, шановний Іване Петровичу, вибачте, будь ласка...