День одинадцятий. Заблудла комашка

— І запам'ятайте, малеча — ніякої дружби з комахами! — донна Хамелеоніо прискіпливо обдивилася приголомшених учнів.

— Але ж вони такі милі, скажімо, метелики, — яскраво-жовта у крапочку сеньйорита Мелеша закрутила очима у різні боки.

— З їжею не дружать! Її їдять! Так, наприклад, жоден сурікат не буде товаришувати зі скорпіоном, а фенек з мишею!

— Але... — не здавалася сеньйорита Мелеша.

— І ніяких «але»! І негайно замаскуйся! Ти диви, взяла моду приходити на пари як новорічний кактус! Ти наражаєш усіх нас на небезпеку.

Сеньйорита Мелеша похнюпилася і стала зеленувато-сірою.

— На сьогодні все! Бувайте! — і донна Хамелеоніо поповзла на дерево.

Сеньйорита Мелеша ледь не плакала. Але довго сумувати не довелося — поряд задзижчала та впала якась дивна комашка. Ще й задригала лапками.

«З їжею не дружать!» — пригадала сеньйорита Мелеша повчання донни Хамелеоніо. Вона завмерла, злилася з природою і вистрелила липким язиком... Спочатку вона почервоніла, потім позеленіла, а після — посіріла. Сеньйориті Мелеші ніколи не було так погано. Її нудило. А виплюнута комаха сушила крила і реготала:

— Оце мене занесло, гик! Дурепа, черепашок не їдять! Ще й тих, які трошки перебрали на заручинах, гик! Вибачайте, гик! Мільпардон!..

Сеньйорита Мелеша ледь отямилася і важко дихала.

— Але ж ти — їжа.

— Я отруйна їжа, гик!.. Звиняй, дитятко! Як там кажуть: коли біда докучить, то й розуму научить. Арівідерчі!..

Сеньйорита Мелеша розгублено дивилася вслід клопу, якого в польоті заносило з боку в бік.