День восьмий. Жаба, що душить

— ...і меренговий рулет. А з чим він?

— Крем-чіз на вершках, начинка — манго, малина, ківі, — посміхнувся офіціант.

— Ківі! — навзаєм посміхнулася Софія. — А ще — великий капучіно.

— Гаразд. А ви вже визначилися? — звернувся він до Софійкиної подружки.

Та з покерфейсом відклала меню.

— У вас є десерти ПХ?

— Залишилися з порічками й фундуком.

— Ну-у-у... Фундук — це занадто. А є якесь желе на агарі?

— На жаль, нема.

— Тоді зелений чай з яблуком.

— Гаразд.

Офіціант приніс замовлення. Софія з апетитом їла рулет.

— Як ти можеш? Там стільки цукру!

— Лано, чого ти комизишся зранку?

— От! На годиннику й одинадцятої немає, а ти цукром запихаєшся!

— Краще розкажи як з'їздили?

— Жахливо! Духота, комахи ще й ці діти! Повно дітей! Весь день галас! Даремно я тебе послухала, треба було замість Єгипту їхати на Гоа.

— А мені сподобалося, — знизала плечима Софійка і підхопила ложечкою пінку з капучіно.

— Ну от що ти робиш, га? Жах!

— Ви з Артемом розбіглися? — припустила Софія, витягнувши з наплічника скетчбук.

— Посунь з кадру десерт, — Лана надула повні нафарбовані червоною помадою губи, виразні очі стали витрішкуватими, та зробила декілька селфі. — Сфоткай, — простягнула телефон Софійці.

Та зробила декілька фото.

— Бляха, твій рулет в кадрі! — лайнулася Лана. — Звідки у тебе руки ростуть?

— Чого ти бісишся?

— Тому що навколо мене суцільні дебіли! Одні — рукодупі, другі — товсті, а треті — пришелепкуваті!

— А ти одна у білій сукні? — Софія швидко малювала олівцем у скетчбуці.

— Моя сукня від Шанель, якщо ти не помітила! Я витрачаю на себе стільки грошей, щоб хоч трішки дотягнутися до ідеалу, а залишаюсь з... — тут вона брудно лайнулася.

— Ідеалів не існує, — Софія доїла рулет і допила капучіно. — Якщо я рукодупа дебілка, не дружи зі мною.

— Як же ви мене всі бісите!..

— Тому що ми дозволяємо собі те, що ти не дозволяєш собі. Не заздри. Це додає віку, — Софійка вирвала аркуш і поклала перед Ланою. На неї дивився двійник з жабою на шиї, яка мерзенними лапами душила її.

— Що це?

— Твоя заздрість. На цьому наша дружба скінчилася. Бувай.

Софійка поклала гроші під тарілочку і вийшла з кафе у вересневий ранок. Лана зі злістю зіжмакала малюнок.