День сьомий. Порятунок книжки

— Тримай виродка!

Ринком біг малий хлопчисько з розкуйовдженим рудим волоссям. Біг так, наче йому за комір хлюпнули окропу.

Босоніж далеко не втечеш — кожен камінчик норовить вп'ястися, але він щодуху мчав поміж прилавків, притискаючи до грудей обшарпану книжку, яку йому з клітки викинув приречений на смерть маг. Якимсь дивом той неборак зберіг її. Але чомусь вибрав його, Гарбузика.

— Врятуй її, — прохрипів маг. — Колись вона врятує тебе.

Гарбузик пірнув у прохід до міської каналізації і прислухався, затуляючи долонею рота, щоб зовні не почули його хекання.

— Де він?

— Зник!

— Шукай!

— Де?

— Та хоч би де!..

— Покажи приклад як і де шукати цього вшивого!

— Король нас разом з Гризвольдом стратить, якщо ми не принесемо ту кляту книжку.

— Ходім до Кривого Шаля, виберемо якусь і принесемо. Ти знаєш, яку книжку він малому жбурнув?

— Ні.

— От і я не знаю. Ходім.

Гарбузик постояв ще трохи, потім дістав з торби кресало та недопалок товстої храмової свічки, вибив іскру, пристроїв недопалок на камені та розгорнув книгу.

— Володар цієї книги — стане володарем усіх стихій і не буде йому рівних ані на землі, ані на небі, — по складах прочитав Гарбузик. — Магія існує. Вона скрізь, — продовжив він. — Бережи цю книгу як зіницю ока і знайди майстра, який відкриє твоє джерело.

Тоненькі пальці хлопа тремтіли від збудження: невже це правда? І магія, справжня магія, є? Тому король так боїться всіх її проявів. Знищив майже всіх магів. Хоча, він якось чув, що маги втікли у ліси. Певно там можна знайти того, хто відкриє джерело. Що ж, треба накрасти речей, бо босоніж у лісі можна хіба що до жовтня бігати. А книгу поки що треба сховати. Гарбузик, ламаючи нігті, витяг зі стінки цеглину, відірвав рукав піджака і завернув книгу. Потім засунув її у схованку і як ні в чому не бувало виповз на вулицю та пішов геть. Але у його серці поселилася надія.