День шостий. Найсолодший нектар

— Немає у мене ніякої магії!.. — молода смаглява жінка відбивалася від гвардійців Його Пресвятості.

— Заткни пельку! — рявкнув вусань і штовхнув її у буцегарню на колесах.

В ній інший гвардієць задер пістряву спідницю і закрив на нозі браслет.

В очах потемніло і все навкруги попливло різнокольоровими плямами.

Коли отямилася, перед нею сидів Його Пресвятість у червоній сутані.

— Часу в тебе — десять хвилин. Я знаю про твій дар. Мені потрібно, щоб ти вмовила одну поважну людину співпрацювати зі святою інквізицією. Якщо впораєшся — отримаєш найцінніший дар.

— Який? — не зрозуміла жінка.

— Життя, дурепа! — і він поставив піщаний годинник на краєчок стільця, з якого встав. Пісок тоненькою цівкою побіг вниз.

— Я згодна, — жінка не стала чекати.

— Через годину до мене на обід прийде поважна особа. Ти будеш прислуговувати. Декілька посмішок, декілька відвертих рухів і декілька слів на вухо. Це все, що від тебе потрібно.

— Потім ви мене відпустите?

— Ти отримаєш те, що я пообіцяв.

— Мені потрібні гарантії...

Замість них жінка отримала ляпас.

— Умови тут ставлю я!..

Через годину Його Пресвятість обідав з лендлордом Філіпом. Про нього ходили чутки, що він знайшов філософський камінь. По праву руку замість лакея стояла та сама жінка у надвідвертій сукні. Вона щиро посміхалася лендлорду, наливаючи вино. Та раптом опинилася біля Його Пресвятості. Той напружився, але удав, наче нічого не сталося. А жінка грайливо схилилася над вухом. Інквізитор застиг від дотику магії. Слова лилися найсолодшим нектаром, пестили його его слух, торкалися його темної душі. Його Пресвятість не міг навіть поворухнутися. Жінка ступила у бік і зернулася до лендлорда:

— Прийдеться нам шукати іншу країну.

— Скільки він пробуде в такому стані? — Філіп підвівся і простягнув жінці руку.

— До ранку.

— Тоді встигнемо на корабель. Ходім.

— Чекай, — жінка підійшла до інквізитора і від душі врізала по пиці.

— Ти з глузду з'їхала?!

— Ні. Борг повернула.

Вони вийшли із зали.

— Його Пресвятість просив не турбувати його до ранку, — оголосив лендлорд. — Жінка йде зі мною. — І разом покинули будинок, де за столом так і сидів Його Пресвятість, тримаючи в руці келих з вином.