Чай майже охолонув. Леся так і заснула. На колінах лежала розгорнута книжка. Цьорік сад квітнув рясно. Особливо лілеї. Білі, рожеві, лимонні, тигрові. А ще троянди. Білі, які замість червоних придбала Леся на ринку. Переплутала, з ким не буває?
Вона любила квіти, чай, пиріжки з грибами та веселощі. Шкода, що з друзів залишився лише старезний дід з дивакуватою зачіскою. Старість тільки підкреслила його витрішкуватість. Та Леся завжди раділа побаченням з ним: чепурилася, пекла пиріжки з грибами, заварювала справжній англійський чай з бляшанки та обов'язково діставала нову колоду карт і шахи. Й хоча у королев давно були загублені корони, нові шахи Леся купувати не поспішала. А от карти постійно губилися. То серед троянд вона їх знаходила, то серед тигрових лілей.
Сьогодні Леся міцно заснула на найулюбленішому моменті у книзі — чаюванні. Спала так солодко, що витрішкуватий дід в кумедному капелюсі не став її будити. Посидів трошки, розставив на дошці шахи, випив холодного чаю, посмакував пиріжком і ніби зменшився.
Майже всі друзі вже у Дивокраї. А вони з Лесею живуть допоки квітне сад, допоки живуть ті, хто читає їхні історії...
Відредаговано: 01.11.2023