День третій. Лісовими стежками

Женя повернула бейсболку назад і поправила лямки торбини за спиною.

— Раз, два, три, чотири, п'ять,

Вийшов вовчик полювать.

Зайця зхрумкав, білку з'їв,

А мене не захотів.

Я під стінку ляжу спать.

Раз, два, три, чотири, п'ять... — Женя тричі пробурмотіла дивну лічилочку, якої її навчила бабця у дитинстві. Та суворо наказувала, щоб щоразу, коли вона йде лісовими стежками, тричі її промовляла. Бо інакше — біда. Слухняна Женя скоромовкою прошепотіла лічилочку і увійшла у ліс.

На узліссі — не страшно, моторошно стане хвилин через десять, коли дерева щільно закриють сонце. Стежка поведе вічносутінковим лісом. От нарешті і він, Ліс. Женя тричі сплюнула через ліве плече й зробила декілька кроків. Треба йти не озираючись. Мухомори яскравими плямами різали очі. Пугукав сич, сонячне проміння золотими нитками торкалося м'якого моха, в якому по щиколотки тонули ноги. Іноді в променях пролітали полохливі сойки. Й Женя здригалася. З чащоби пролунало глухе: «У-у-у!» І Женя побігла. Стрімголов. Торбинка стрибала за плечима й боляче била спину. Стежка здавалася безкінечною. У роті пересохло, дихання не вистачало. Їй здалося, що невидимий вовк женеться за нею крок у крок. А виходу все нема й нема, наче дерева оточили її і тепер вона вічно буде блукати лісом. «Вдягни речі навиворіт, — згадала Женя пораду бабусі, — і пригости Хазяїна Лісу смачненьким, але не м'ясним, бо розлютиш його і навіки вічні залишишся мавкою». Женя поспіхом перевдяглась, навіть перевзула кросівки. Витягла з торбинки пиріжки з яблуками й поклала на пеньок.

— Допоможи мені вийти, благаю!.. — звернулася Женя до невидимого Хазяїна.

Йти далі було незручно, але вдалечині виднілася залита сонцем галявина. За нею — бабусин дім. На темно-жовтих обдертих палях. Бо вогко у лісі. На галявині Женя перевдяглася і перевзулась, поправила червону бейсболку та рішуче пішла до хатини біля якої паслися гуси, а на ґанку мружився величезний чорний кіт.

...Раз, два, три, чотири, п'ять,

Вийшов вовчик полювать.

Зайця зхрумкав, білку з'їв,

А мене не захотів.

Я під стінку ляжу спать.

Раз, два, три, чотири, п'ять...