Частина тридцята: Зустріч світів

З порту Буйкальська вирушив у далеке плавання, щоб розвідати землі континенту і закартографувати місцевість, найсучасніший корабель сучасності і справжній залізний монстр, який мав покорити моря і розвідати невідомі простори й досі. Це був фрегат "Повелитель стихії" — таку дали йому назву, як то говорять: як корабель назвеш, так він і попливе.

Також корабель оснастили евакуаційними шлюпками та катером, який за допомогою лебідки спускався і піднімався на воду і з води. Ще також було встановлено озброєння на корабель.

Дві тридцятиміліметрові шестиствольні турелі, а також чотири п’ятнадцятиміліметрові кулемети. Ніхто навіть і не думав, що доведеться ними користуватися, але спеціально прописаний військовий протокол це передбачав.

Також був проведений додатковий вишкіл і військова підготовка всього екіпажу судна. Орлине Око очолював дане плавання і був капітаном судна, а також ніс безпосередню безпеку за всіх членів екіпажу, ну і успішність місії.

На Люстерелі і Дудіні лежали не менш відповідальні місії — це сходження на узбережжя, взяття зразків місцевих рослин, тварин та цікавих камінців. А також вони мусили чітко картографувати місцевість і вести журнал записів, паралельно з тим, який вів і Орлине Око.

Фрегат міг розвивати небачену швидкість в двадцять два вузли на годину; для парусного судна ця швидкість би видалася просто космічною, але не для парової машини контурного типу з потужністю двигуна в майже п’ять тисяч кінських сил.

Так, для фрегата була крейсерська швидкість в вісімнадцять вузлів на годину. Пустельні землі мало кого цікавили — просто цікавило, наскільки вони є великими і що там далі за ними.

Тому пропливали пустельні землі доволі швидко, навіть не плануючи робити там висадок, а лише так картографувати і все. Так як прийшлось пливсти такими собі трохи зигзагами, щоб можна було нанести побережжя на карту, і тому шлях від Буйкальська до перших екваторіальних лісів зайняв шістнадцять днів.

Ніхто з очевидців не вірив, що таке взагалі можливо, і пропливши десь миль п’ятдесят в глиб теплого моря, все-таки вдалося знайти піщаний пляж і відправити першу експедицію на узбережжя.

Звісно, все відбувалося по протоколу. Дудін і Люстерель не могли сходити за один раз двоє, тому вони вирішили сходити по черзі: один раз той, інший раз інший. І вперше на цих нових землях ступила нога Люстереля.

З ним також зійшло чотири воїни і медик на випадок непередбачуваних ситуацій. Ночувати на незнайомій території суворо заборонялося.

Зійшовши на берег, Люстерель вирішив піднятися на пагорб і огледітись, що тут взагалі є. На побережжі росли пальми; далі, коли він піднявся на пагорб, він побачив галявину невелику, яку з усіх сторін оточував невідомий йому до того ліс. Всі дерева були зеленими і невідомими йому до сих пір.

Вже було вирішивши спуститися і подивитися, що то за ліс, чого, як і всю команду, що зійшла на берег, настигла непогода, і почався дощ — і не просто дощ, а справжнісінька злива.

Всі повернулися назад на фрегат і почекали, доки скінчиться негода, і вона так само швидко скінчилася, як і розпочалась. На цей раз на берег вже зійшов Дудін — він не став чекати і відразу відправився на те місце, з якого і відкрився пейзаж лісу Люстерелю.

Дудін спустився, дістав із-за пояса сокиру і зрубав доволі легко дерево. Воно виявилося пустотілим всередині. "Якась природна труба", — подумав гном. — "Да, точно на труби піде". Він нарубав трохи таких дерев і відніс до табору.

Далі щось почулося десь в траві, і дякувати, що швидко зреагували воїни, відкривши вогонь і вбивши хижака, який важив десь під три сотні кілограмів, рудо-білого окрасу шерсті, з кликами, гострими зубами та лапами із кігтями.

Якщо би ця тварина напала на Дудіна, то на цьому б пригоди гнома і закінчились. Але про таких господарів цих територій попереджав і Сірий Ворон. Тож дивного звіра також забрали на корабель; згодом його дослідять і перемалюють, як він виглядав в природі.

Тож коли Дудін повернувся назад, то всі порахували, що це місце слід відмітити на карті як перспективне і пливти далі в пошуках нового.

Також з північних земель в сторону півдня прямувало також чотири судна; на відміну від колег з півдня, колеги з півночі не брали озброєння на кораблі, а так — лише з собою мали казеннозарядні рушниці і чотирьохствольні кавалерійські обрізи.

На відміну від південних гостей, північні пливли більше з інструментами, щоб знайти місце, де можна було б облаштуватися і побудувати поселення для початку.

Також слід зазначити, що ні перші, ні другі один про одного навіть і не здогадувалися. Кораблі експедиції були дерев’яними і парусними, й тому так доволі солідно програвали в швидкості. Вони також пливли недалеко від побережжя, все записуючи і картографуючи.

Тож їм ще було далеко до вічно теплих і екваторіальних земель, і вони ще знаходилися в межах пустельних земель, як "Повелитель стихій" вже мав зробити другу висадку на побережжя і дослідити, що там є.

І на цей раз місцевість видалася куди більш цікавішою, ніж минулого разу. Тепер в декількох сотнях метрів від побережжя розкидався густий ліс, росли невідомі трави і цікаві дерева, які мали помаранчові і жовті плоди. По деревах лазили не то гноми, не то ельфи, і всі волохаті.

Коли вони побачили експедицію, то підняли хай по всьому лісу, але не нападали, а просто спостерігали за гостями. Далі десь в далині показався хтось великий, волохатий, розміром з немалого орка. Він встав на ноги, постукав в груди і вказав, що то мала бути його територія.