Частина двадцять восьма: На шляху до невідомого

Усе йшло своєю чергою, і тепер уже не лише колишній анклав, а й увесь південний материк потихеньку змінював свої звичні обриси буття. Ось уже зустріли ювілей "Союзу чотирьох" — минуло рівно десять років. Шкода тільки, що старий шаман Білий Вітер не дожив якихось кілька місяців до цього великого свята.

Але на саме торжество запросили гостей із найвіддаленіших куточків материка. Крім того, в анклаві мало з'явитися щось нове й незвичне, тож дівчата охоче взялися за цю справу.

Ерін зайнялася ляльковим театром та театром тіней. Головною аудиторією мали стати діти; оскільки телебачення чи хоча б відеоплівки для влаштування справжнього кінотеатру ще не існувало, вирішили обмежитися театром.

Дана також підхопила цю ідею, долучившись до режисури, але тут на глядачів чекали зовсім інші сюжети й нові ролі. Дівчата виявилися напрочуд обізнаними в театральному мистецтві: колись, у далекому минулому, вони часто ходили на вистави театру тіней, які в їхньому колишньому житті організовував один пастор, а коли підросли, почали відвідувати вже великі театри.

Тому для місцевої малечі підготували "Попелюшку" на новий лад, "Дванадцять місяців" та "Алісу в країні чудес".

Усе-таки життя в Новому світі неабияк змінило погляди самих дівчат: якщо спершу вони ніяк не могли звикнути до карколомних змін навколо, то останнім часом самі перетворилися на головних генераторів нових віянь.

На десятій річниці "Союзу чотирьох" дівчата продемонстрували дорослим справжню дивину для цього світу — справжню театральну виставу за твором Шекспіра "Ромео і Джульєтта". Це була воістину грандіозна сенсація! Ніхто й уявити собі не міг, що подібне взагалі можливо втілити на сцені.

Це вже була не просто гучна п'янка під незмінним керівництвом тамади Варкана.

Застілля як такі більше не влаштовували — натомість організували насичені культурно-розважальні програми для дорослих та малечі. Також звели велику сцену, де виступали старійшини всіх рас, зокрема й автор цих рядків, і самі дівчата.

Театр настільки захопив дівчат, що став їхньою додатковою віддушиною та роботою, хоча від прямих обов'язків у міністерстві фінансів та на монетному дворі їх ніхто не звільняв.

Але, чесно кажучи, попри чималу завантаженість, виглядали вони щасливими, адже нарешті могли зробити власний вагомий внесок у загальний розвиток і займалися тим, що справді припадало їм до душі.

Для новоприбулих гостей Мирнодрагорова — таких як Льодовий Буран, Вастарія чи поважні гноми із західного побережжя — усе навколо виглядало так, ніби вони побували в якомусь зовсім іншому, казковому світі.

Під час святкових заходів гостям міста Мирнодрагорова — і загалом мешканцям єдиного спільного континенту — також надали слово, аби вони могли висловити свої побажання та думки.

Якщо гноми та ельфи звично розсипалися в красномовних побажаннях миру та процвітання в тому ж дусі, то Льодовий Буран просто розплакався. Для нього все тут здавалося настільки дивовижним і добросердим, а саме цього так гостро бракувало в їхніх суворих, крижаних краях.

Після святкувань, котрі тривали довгих три дні, довелося повертатися до нагальних справ анклаву.

В інституті досліджень Алісії виробили перший вдалий зразок електричної лампи розжарювання, і це відкриття вимагало негайного масового виробництва. Фари автомобілів, дорожнє освітлення та будинки більше не могли чекати, адже освітлення звичайними пальниками в приміщеннях було вкрай пожежонебезпечним.

Проте слід було заздалегідь зважати на те, що масове електроосвітлення неминуче потягне за собою стрімке зростання споживання енергії, а тому вже зараз належало подумати про додаткову генерацію і засвоєння альтернативних джерел.

Першим таким кроком стала вітрогенерація. Хоча ця енергія була ще більш нестабільною, аніж енергія від приливних буїв, вона чудово зарекомендувала себе на східному побережжі біля Артільська.

Там простягалося гірське плато, де постійно дули вітри, забезпечуючи хоч якесь стабільне джерело енергії, тоді як надлишки можна було пустити на виробництво водню та його подальше спалювання заради отримання електрики.

Масштабна перебудова всієї системи енергогенерації вимагала також налагодження виробництва дибензилтолуолу — спеціальної речовини для безпечного зберігання та транспортування водню.

Адже в чистому вигляді цей газ є вкрай вибухонебезпечним і здатний поступово вивітрюватися навіть із герметичних об'ємних бочок.

Під час експериментів із виготовленням дибензилтолуолу також винайшли натрієвий лужний акумулятор для зберігання електрики та налагодили виробництво алюмінію — доволі легкого металу, який у майбутньому неабияк знадобиться в авіації.

Душа, звісно, лежить до авіації, от тільки немає ні ресурсів для освоєння таких технологій, ні банально часу.

А ризикувати й відкривати все одразу — це знову спровокувати важку економічну кризу, яку я й без того нещодавно ледь не влаштував своїми капітальними інвестиціями.

Стосовно будівництва мосту, тут також суттєво переглянули стратегію та технології. Відмовилися від попередньої ідеї складного відкачування води, підготовки дна й бетонування з нуля. Натомість запровадили доставку пустотілих конструкцій, які можна було легко транспортувати водою від берега й одразу встановлювати на місці.