Частина двадцять сьома: Новий порядок в світі

Після досягнення домовленостей, коли вже було підписано всі мирні угоди та покладено остаточний край цій війні, почав вимальовуватися новий світопорядок.

У кожної зі сторін цього протистояння з'явилися нові точки дотику до тісних торгівельних стосунків та обміну знаннями. Ті підвалини науки, котрі почав закладати Бартіста, а згодом продовжив Балкар, свідчили про одне: хоча гаряча війна закінчилася, натомість виникла інша — вона велася на зовсім іншому полі бою, суто науковому і технологічному.

Після прибуття знову до Дуаганя, де всі монархи мали ратифікувати угоди з Новим світом і визнати його офіційно, спалахнула ще одна запекла дискусія.

Імператор Семенес сам наголосив на своєму спостереженні:

— Ну що, монархи, ви бачили столицю Нового світу, яку так стрімко звів Бартіста, а також бачили його мануфактури й академії, збудовані ним і закладені наперед.

Я от можу сказати: у моїй власній столиці такого багатства і близько немає. А що це означає?

— Ну давай, догорюй до кінця, — промовив Брунк.

— А те, дорогої мої, що у нас почалася нова війна, і вона є не менш важливою за ту, що гриміла на полі бою. У нас стартувала війна технологічна! І нам поодинці вже не наздогнати Нові землі, тому ми мусимо чітко вирішити, хто і чим займатиметься.

Бо так сталося, що ми захопилися війною зброї, а Бартіста тим часом переманив дуже багато наших провідних науковців і фахівців. А от коли він відкриває кордони для наших гоблінів, аби вони могли працювати в його землях як наймані робітники, це ще більше перевалює чашу терезів на його бік.

— І тут Семенес справді правий, — промовив суддя Гонгуліус, котрий уже чудово розумів, до чого може призвести ця новітня свобода. Хоч він і не надто жалував монархів, але демократія Нових земель була йому ще більш не до вподоби.

Тут ти хоч чітко знав і бачив, хто за що відповідає, а там, по суті, і судити нікого не доведеться, бо не знайдеш винного — усі крайні й водночас осторонь.

А така ситуація вкрай негативно вплине на його власний суддівський авторитет. Тому Гонгуліус запропонував:

— Факт залишається фактом: Нові землі стали незалежними від Старого світу, і нині Старий світ є куди більш залежним від Нового. Проте я пропоную не надсилати своїх працівників до Нових земель, бо вони можуть занести туди чи звідти такий небезпечний вірус, як вірус свободи і вірус вибору.

А це загрожує вашій владі. Надалі ж ця безконтрольна демократія, де немає винної сторони, стане повністю безкарною, а це неминуче вдарить і по моїй репутації.

Тому коаліція має змінити свій формат: ми мусимо почати масово будувати школи, академії, професійні та профільні училища, але водночас не забувати роз'яснювати простому люду як переваги, так і приховані недоліки демократії.

Зрозумійте одне: коли суспільство свідомо стане розумнішим, воно неминуче тягнутиметься до знань. Проте я кажу вам відверто зі свого досвіду — знаючи Бартісту й Балкара, певен, що вони рано чи пізно заберуть владу в аборигенів, і тоді це стане найяскравішим прикладом вад демократичного ладу.

— Гаразд, а що нам тоді робити зі своїми військами? — запитав Аварон.

— Будувати дороги та портові міста в іншому куточку світу — не на заході, а на сході, — і зробити всі ваші землі доступними для сполучення.

Окрім того, стосовно торгового та міграційного контролю, запровадженого з Новим світом, такий самий порядок має бути введений і в нас, у наших власних землях. Це необхідно для того, щоб запобігти неочікуваним диверсіям, які ви так любите влаштовувати одне одному.

Вам слід усвідомити головне: ми програли на їхньому полі бою, але якщо ми програємо ще й у себе вдома, то кінець нашій монаршій владі вже не за горами. Як і моєму авторитету.

Палкі дискусії тривали довгих три дні, і все ж таки було досягнуто чітких домовленостей — відродилася оновлена коаліція наукового розвитку.

Жодна окрема держава не могла осягнути все, знати й уміти все самотужки, тому довелося чітко розподілити, хто і що саме вивчає. Це, звісно, породжувало й низку ризиків: тепер війна між імперіями та королівствами могла призвести до втрати якогось із ключових елементів науки чи економіки.

А до чого це свідчило б?

Вірно: якщо раніше за свої поразки та економічні невдачі монархи могли легко розв'язувати міжусобні війни, а потім за принципом "ну все, домовились" починати відбудову, то зараз так вчинити вже не дозволялося.

Тут, як не крути, кожна форма правління має свої вади — і демократія, і монархія.

Демократія дає ілюзію свободи та більше прав тим, хто краще розуміє, як ними користуватися. Монархія ж таких прав не дає, проте в ній завжди є конкретний відповідальний — чи то монарх, чи то лорди, вельможі або купці.

У демократичному ладі відповідальність є поняттям розмитим: ви обрали — ви й отримали. А кого ви обирали? Звісно ж, того, кого вам дозволили обрати. Не власну ж кандидатуру виставляти на голосування.

Гонгуліус чітко вловив усю суть вільних виборів і вже свідомо схилявся до монархічної форми правління — з певними поступками та реформами, але обов'язково з відповідальною стороною на чолі, а не з анонімними "крайніми".