Частина двадцять третя: Морфей і Аїд

На похорон старого шамана з'їхалося ледве не пів анклаву, проте ніхто навіть і не помітив двох нових гостів.

Вони прибули також провести шамана в останню дорогу, але його душу Аїд уже прийняв у своєму царстві, звівши її на гідне місце.

Звісно, то були Боги, і з'явилися вони не в людській подобі, а перетворившись на чорних ворон. Обидва мовчки всілися на гілці, проводжаючи сумним поглядом останню дорогу Білого Вітра.

— Ти тільки поглянь, Аїде, як змінилося життя в цьому світі й зокрема в цьому анклаві! — мовив один із них.

— Давно ми тут не бували і за ними не стежили, а тут такі колосальні зрушення.

— Бачу, бачу. І знаєш, що тут найголовніше?

— І що ж?

— Не заважати Морфею. Просто не заважати. Тут усе спокійно, і життя розвивається гармонійно. Он дивись — з'явилися перші автомобілі, вантажівки, автобуси.

— Так, Аїде, ця моя людина, наставником якої я є в цьому світі, помирати точно не збирається.

— І знаєш, що головне в усьому цьому, Морфею?

— Дай-но вгадаю: на цьому його досягнення аж ніяк не закінчаться?

— Саме так, і геть точнісінько. Думаю, він прагнутиме осягнути самі глибини буття, розгадавши, як влаштований цей світ і за якими законами він функціонує.

— Але ж і ми достеменно цього не знаємо?

— То тим цікавіше поспостерігати — де ти ще візьмеш подібний досвід?

— А ще, знаєш, варто зазирнути в Старий світ — щось там не на жарт розійшлися.

Бартіста фактично виграв війну, і тепер бойові дії перекочували на саму територію Старого світу.

— Усе логічно, Аїде, то там знову йде кривава міжусобиця за корону.

— Ні, Морфею, там корони вже хитаються! Тисячу років стояли непохитно, а тепер захиталися. У моє царство стільки нових душ прибуло — просто після чуми, і майже всі гобліни.

— Світ змінюється, — з тяжким зітханням промовив Морфей.

— Тільки в нас усе стабільно й незмінно вже тисячоліттями, як і личить спостерігачам.

— А хіба тобі не до вподоби спокій? Бажаєш буремних подій — візьми та втруться у справи смертних, тоді матимеш і новин, і хвилювань доволі.

— Ні, Аїде, ми все ж таки боги. Нехай ми не Архітектор і не творці буття, але свою роль у світобудові виконуємо й будемо виконувати. Втім, слід пильнувати, аби ті, кому ми дарували свободу діяти й творити, раптом не надумали знищити самих себе.

— До самознищення тут аж ніяк не йдеться, Морфею. Навпаки, на нас чекає бурхливий розвиток, і незабаром тут сформується кілька потужних альянсів чи силових блоків. Он уже чітко вимальовується блок Нового світу — королівства Барігур та Астакійської імперії.

— Звісно, на противагу їм неминуче виникне інший силовий блок: Сугізельд із Картузанню та двома маріонетковими королівствами. Решту трьох королівств навіть брати до уваги не варто — ані вагомої сили, ані економічної потуги вони не мають.

— А от анклав уже розпочав експансію й дослідження власних материкових земель, і рано чи пізно вони неминуче зіткнуться чи з представниками північного континенту, чи з посланцями Старого світу.

— Якщо тут колонізація відбувається шляхом мирного злиття в новий спосіб і стиль життя, то що буде, коли зустрінуться дві сили з колосальним технологічним розривом, де в одних — досконала зброя, а в інших — лише кількісна перевага?

— Гадаєш, тут переможуть не домовленості й торгівля, а стара добра жадібність і спрага до чужого добра?

— Та невже ти не розумієш, що весь флот Старого світу чи Бартісти не вартий і мізинця кількох залізних кораблів Союзу Чотирьох?

— Так, тут твоя правда: відкритого зіткнення не буде, станеться щось інше. Орки, ельфи та гноми прагнутимуть об'єднатися, а що лишиться гоблінам?

Вони опиняться за бортом, хоча вже пустили тут коріння, і покидати ці землі не захочуть та й не зможуть.

— Вірю, що все врешті вирішить Сірий Ворон. Він майстерно плете інтриги ще з земного минулого, тож не варто нагнітати ситуацію завчасно. Послухати тебе — так усі стежки ведуть виключно до війни та смерті.

— Зрештою, я завідую царством мертвих і добре пам'ятаю цих створень ще за їхнього живого життя.

— Мене зараз більше цікавить інше — грандіозна науково-технічна революція, що розгортається в анклаві. Скоро сюди потягнуться тисячі, а згодом і десятки тисяч нових поселенців, і буквально за якісь десять років усе тут зміниться до невпізнаваності.

— Подумай лише: оракул потрапив до цього світу якихось одинадцять років тому, а наступного року святкуватимуть десятиріччя «Тракту» та їхньої столиці Мирнодрагорова. Усе промайнуло наче вчора, і такі колосальні зрушення — за одне десятиліття! — Від звичайного вовка та ворона — аж до власних автомобілів! І все чому?

А тому, що ми самі підштовхнули їх повірити оракулу, от вони й повірили так само сліпо, як вірили власним духам.

— До речі, щодо духів — чи читав ти нові праці твого протеже Сірого Ворона?

— Ні, а що там?