Частина двадцять друга: Публікації Сірого Ворона в Науковому віснику анклаву

Я вже давно мав зайнятися цією працею, і коли в нас почали друкуватися перші часописи, такі як "Останні вісті", "Науковий вісник анклаву", а також дитяче видання "Юний винахідник", я вирішив викласти на папері власні роздуми стосовно того, як я бачу подальший розвиток суспільства і в які саме перешкоди ми впираємося, втрачаючи здатність рухатися далі.

Наш прогрес гальмувала ціла низка чинників: і брак ґрунтовної наукової бази, і гостра нестача дослідницьких даних, а головне — дефіцит учених. Ті, кого я називав науковцями, по суті своїй були лише само­учками, котрі тільки-но закладали перші цеглинки у фундамент високої науки.

Я наважився написати дві статті. Першу присвятив стану справ у нашому світі і назвав її відповідним чином: "Проблеми та шляхи їх вирішення в науковому розвитку".

Друга ж спиралася на теорію світобудови — загалом на те, з чого складається сам світ і що нам належить перевірити в прийдешні часи.

Це була моя "Теорія матеріального і фонового оточення".

І ось, коли випало вільне вікно, я взявся за писання зимової пори, коли всі мешканці були завантажені роботою і все йшло своїм звичним, стабільним ладом, не віщуючи жодних різких поворотів — принаймні доти, доки несподівано не з'ясувалося про існування інших племен на материку.

Звісно, я й сам був більш ніж переконаний, що на планеті існує далеко не один материк, проте досліджувати весь світ у нас поки не було ні потреби, ні сил, ні належних можливостей.

Отже, повернемося до першої праці — "Проблем та шляхів їх вирішення в науковому розвитку".

Розпочати хотілося б із порівняння: у моєму анклаві налічувалося близько тисячі тих, кого можна було назвати хоча б наближеними до науки людьми.

Для порівняння, приблизно стільки ж науковців мала Російська імперія на початку дев'ятнадцятого століття, через що вона суттєво відстала від цивілізованого світу в галузі промислових студій.

Саме тому я наголосив: головна біда полягає не в нестачі матеріальних благ, а в нестачі освіченості. Нам бракує населення, навченого грамоті й розумінню простих основ і знань, які здатна дати середня школа. Саме за шкільними партами кується наше майбутнє.

Тож переймо до самого змісту моєї статті.

Щодо перешкод, які постають перед нашим суспільством на шляху наукового поступу, можна виділити кілька головних причин.

Щоб здійснити одне фундаментальне відкриття, необхідно провести низку другорядних досліджень, проте тут ми незмінно впираємося в невидиму стелю наших можливостей.

Ця стеля — не що інше, як відсутність належної кваліфікації та досвіду в наших дослідників. Крім того, культура науки та стандартизація виробництва у нас лише зароджуються, до того ж відчувається гостра нестача відповідного обладнання.

Ми починали свій шлях на чистому ентузіазмі та на тих знаннях, які я переніс із земного світу в нову реальність. Проте мої запаси вичерпуються, а нові здобутки даються не так швидко, як хотілося б.

Саме тому наш поступ варто розбити на кілька поколінь, не намагаючись стрибнути вище голови, а поступово систематизуючи знання. Коли ж сама система запрацює, рух уперед піде набагато легше.

Найперше, з чого слід почати, — це дитячі садки та підхід до виховання малечі. Адже в дитячих іграх одразу видно схильності та прагнення дитини, і головна мета полягає не в тому, щоб зламати її ламаною дисципліною, а в тому, щоб дати правильний поштовх для індивідуального розвитку.

Щодо шкільного навчання, воно має бути двоступеневим: загальна, базова програма для всіх, а далі — розгалуження на менші групи за спільними інтересами. Навіть самі школи ставатимуть вузькопрофільними, і вибір майбутнього закладу для дитини визначатиметься ще в дошкільні роки.

Слід розуміти, що всі  мислять по-різному, проте чітко виділяються два основні напрямки: філософський та математичний. Саме за цими нахилами ми й маємо поділити наші школи.

Якщо дитина народжується з геніальним складом розуму, вона повинна отримати всі можливості для повної реалізації свого таланту. Те саме стосується й тих, хто має неабиякі здібності до точних наук — їх ми зобов'язані підтримувати всіляко.

Окрім того, необхідно запровадити єдині стандартизовані підручники, а також літературу за спеціалізованими напрямками.

Варто також тверезо усвідомлювати: далеко не кожен стане генієм, і вища школа разом із подальшим навчанням в інститутах чи академіях потрібна далеко не всім.

Більшість дітей, хоч би як цього прагнули їхні батьки, не мають ні високих здібностей до тривалого навчання, ні щирого бажання до нього. Для таких учнів найкращим вибором стануть спеціальні професійні курси, після яких вони зможуть одразу йти до праці.

Але навіть після таких курсів ми отримаємо не простого робітника, а кваліфікованого фахівця, а це вже докорінно змінює всю структуру виробництва.

Такий робітник уже не бігатиме з підприємства на підприємство в пошуках кращої долі, а стане міцною основою мануфактури чи заводу. Він виступатиме справжнім майстром нинішнього ґатунку: умітиме читати креслення, контролювати якість продукції та керувати помічниками, які ще не здобули належної кваліфікації.

Беручи до уваги те, що в наш світ вливатимуться нові переселенці, позбавлені необхідних знань, ми маємо навчатися самі й терпляче навчати інших.