Частина дев'ятнадцята: Перші гості в Новому світі

Як і планувалося, зі Старого світу до Нового вирушали все нові гості, причому їхня кількість значно перевищувала попередні розрахунки. Зміни та тривожні новини, що надходили з метрополії, докорінно змінювали весь вектор майбутньої війни та самі засади того, що там починалося.

Стара монархічна система почала загнивати зсередини. Було очевидно, що провал колонізаційної кампанії в Нових землях призвів до нестримної хвилі невдоволень. Це ще не була повноцінна буря, проте легкий вітерець перемін уже віяв у потрібному напрямку, чітко даючи зрозуміти, що вік абсолютних монархій неухильно добігає кінця.

Хоч як Балкар намагався тримати все в таємниці, інформація про його місію все ж просочилася з самої структури піратського братства. Лорду Дадісу, звісно, було невигідно гучно оголошувати, хто саме прибув під його захист, проте новини — і головне, від кого вони надходили — блискавично рознеслися по всьому Старому світу.

Тепер кожен знав, що до чого. А коли до суспільства дійшла вістка про викрадення родини Діоксіса та непризначеної доньки Франкліна, колишній запал інших охочих чинити перешкоди діяльності Балкара стрімко згас. Та й навіщо було чинити опір, якщо з цієї невдалої імперської кампанії можна було витягти власну вигоду?

З огляду на ситуацію, що склалася, далеко не кожен чиновник уже сліпо дотримувався присяги короні. Зрештою, навіщо бути вірним тій владі, яка у критичний момент тебе ж першою і зрадить?

Імператор Картузані Діагліс запровадив цілу систему доносів, щиро вірячи, що це допоможе викрити всіх державних зрадників. Проте він навіть не уявляв, до чого це призведе: доноси полетіли якраз на тих небагатьох, хто залишався йому вірним. Державна машина стрімко гнила зсередини, а в чиновницьких колах завжди панувала кругова порука — тим паче зараз.

Цей імператор вступив у таємний союз із правителем Сугізельда Авароном, аби спільно розв'язати війну проти Дортунського та Барігурського королівств. Про Гонгор і згадувати не варто було: тамтешня влада перетворилася на маріонеток у руках цих двох імператорів.

У Сугізельді ситуація, хоч і обійшлася без масових доносів, була не кращою: місцеві чиновники увійшли в змову з піратським братством і поступово ліквідовували найбільш фанатично відданих короні осіб.

У Гонгорі ж панувала справжнісінька анархія: купці, вельможі та збіднілі лорди прагнули за будь-яку ціну залишити Старий світ, сподіваючись знайти порятунок у Нових землях завдяки Бартісті, бо вдома на них чекала лише загибель.

Тут уже правив не закон і порядок, а груба сила та кругова порука чиновників із бандитами.

Балкар знав не з перших і не з останніх вуст про те, що твориться в Дуагані, і розумів: нова війна всередині Старого світу стане для монархій питанням виживання. Звісно, під удар першими потрапляли Барігурське та Дортунське королівства.

Що ж, у цій війні доведеться дещо підіграти. Справжніх друзів у Бартісти не було — як, утім, і в усіх решти переселнців. Проте чим довшою буде війна на виснаження там, тим менше шансів на те, що вона знову перекинеться сюди, у Нові землі.

Саме тому доводилося підтримувати Дортунське та Барігурське королівства, адже самотужки вони довго не витримають. Утім, знайдеться чим допомогти: незабаром мав прибути сам Ангаріс, щоб заблокувати порти Сугізельда й Гонгора, звівши військові дії нанівець або перенісши їх виключно на суходол силами одного із супротивників.

Сам Балкар прибув першим, привізши із собою всіх зі списку, а до його флоту долучилася ще одна ескадра з півтораста торгових суден, на яких пливли додаткові сили.

Це були переважно купці, ремісники, лорди та вельможі — і, звісно ж, сам Дадіс, який приплив із сотнею своїх підданих, аби закласти власні верфі та торговий порт у Нових землях.

На причалі закритої гавані їх зустрічав особисто Бартіста, який одразу захотів зробити вищому керівництву свого війська важливий подарунок: оголосити, що віднині корона та монархія не мають жодного впливу на них та їхні сім'ї.

У майбутньому це викликало чималий фурор і серед простих солдатів, адже вони зрозуміли, що мають реальний шанс возз'єднатися зі своїми рідними.

А присутність родини Діоксіса та невизнаної доньки Франкліна слугувала найкращою гарантією того, що їхніх близьких більше ніхто не насмілиться чіпати чи шантажувати.

Тут Бартіста зробив надзвичайно виважений, правильний і водночас доволі агресивний крок. Проте якби не зробив він, це обов'язково зробив би Діоксіс.

Ах так, про цього персонажа я ледь не забув! По прибуттю до Старого світу йому висунули цілу гору звинувачень і виставили напоказ усім гоблінам Дуаганя.

Його визнали винним у тому свого часу коаліція помилувала його після зради, а він знову оступився — словом, його повішили.

Гвадерік, завчасно збагнувши, чим усе закінчиться, поки за ним самим не прийшли карателі, швидко зібрав вірних однодумців і рушив до Нових земель, аби шукати щастя та намагатися домовитися з Бартістою.

І от знову зустрілися давні товариші — Балкар і Бартіста.

— Ну що, старий друже Балкаре, які новини привіз зі Старого світу? Судячи з кількості незапланованих гостей, яких ти мені привів, звістки мають бути добрими.

— Так, новини є. Війна ось-ось спалахне в самому Старому світі. Коаліція розпалася, під ударом опинилися Барігур та Дортунське королівства.