Частина вісімнадцята: Новини з холодних південних земель та новини з заріччя

Для розвитку анклаву гостро потребувалися нові матеріали та досі небачені ресурси, нестача котрих відчувалася надзвичайно гостро. Саме тому було вирішено прокласти три основні напрямки для ретельного дослідження далеких територій, куди згодом мали вирушити робочі артілі для видобутку корисних копалин і відважні рудокопи.

Звісно ж, у ті суворі краї без надзвичайної потреби ніхто й не заглядав, проте зроблені знахідки вразили куди більше, ніж очікувалося. Виявилося, що розумні істоти мешкають не лише в межах звичного анклаву Союзу чотирьох, а й далеко за великою рікою та на півдні, де панує вічна зима й лютує завірюха.

Перші звістки надійшли від Бласкі з південних холодних земель. Цей досвідчений гном-геолог разом зі своєю вірною командою вирушив на пошуки нових родовищ і цінних руд. Події розгорталися саме тоді, коли на ці простори вже прийшла холодна й нещадна зима.

Шукачі прибули на добре знайомі їм місця до визначених гірських хребтів, сподіваючись відшукати поклади рідкісних мінералів, а також ретельно розвідати ділянки з вольфрамовими та молібденовими родовищами.

Тим часом сталася ще одна несподіванка: прямуючи до теплого джерела, аби набрати води та провести її лабораторний аналіз на наявність розчинених мінералів і гарячих потоків (що могло б дати точне уявлення про приховані в надрах землі метали), вони натрапили на дивовижну річ.

За день і ніч до того регіон шматувала люта буря, замевши все навкруги глибоким снігом, проте один із снігових заметів виглядав надзвичайно підозріло. Один із гномів вирішив підійти ближче й перевірити, що ж там ховається.

Розкопавши кучугуру, він з подивом виявив замерзлу жінку-оркиню, старого скорченого орка, зовсім мале дитя-орча, що було закутане у грубі шкури і ледь дихало, а також молодого орка — хоч і непритомного, але ще живого.

Бласкі та його супутники негайно перевезли нещасних на своєму снігоході до табору, де напоїли гарячим чаєм та ретельно оглянули. Молодий орк потребував негайної лікарської допомоги, та й дитя у таких суворих умовах самотужки не вижило б.

Зваживши все, Бласкі вирішив, що через негоду тут усе одно нічого не знайдеш, а тому відправив обох орків до анклаву, аби їм там надали порятунок, а заодно розвідали, скільки ще подібних вигнанців може мешкати в цих краях.

Він спорядив двох своїх вірних підлеглих усім необхідним і відправив їх до річки, де можна було пересісти на моторний човен і швидко дістатися самого Вовкограда.

Майже в цей же самий час Люстерель разом із кількома хоробрими ельфами вирушив досліджувати протилежний берег великої ріки.

І о диво! Вже за три дні вони натрапили на таємниче ельфійське поселення, чиї хатинки були зведені прямо на могутніх деревах і з'єднані між собою підвісними переходами. Спосіб життя цих лісових мешканців помітно відрізнявся від того, як колись жили ельфи в лісах їхнього рідного анклаву.

Що цікаво, сам Люстерель на тлі нових знайомих виглядав значно охайнішим і цивілізованішим, тоді як ці ельфи здавалися більш дикими й повністю злитими з дикою природою — такими ж, яким і він сам був якихось шість-сім років тому.

Мова Люстереля та говірка місцевих лісових жителів не була ідентичною, проте виявилася дуже схожою — наче два дещо відмінних діалекти однієї мови. Проте це анітрохи не завадило їм знайти спільну мову та зрозуміти один одного.

Назустріч гостям вийшов відважний воїн ельфійського племені на ім'я Алстерель, котрий мав з'ясувати, чи становлять чужинці хоч якусь загрозу для їхнього мирного поселення.

Познайомившись ближче та дізнавшись, що Люстерель та його побратими шукають зовсім не чужі землі, а рідкісні камені, цілющу рідину чи поклади торфу, Алстерель гостинно запросив їх до себе.

Згодом Люстереля представили шанованій цариці цього племени — мудрій ельфійці Вастарії, під чиїм пильним керівництвом перебувало чотири великих ельфійських поселення загальною чисельністю понад кілька тисяч душ, судячи з того, як зміг оцінити їхній розмах Люстерель.

У знак щирого знайомства та поваги Люстерель пригостив тутешню правительку ситною м'сною консервою та подарував шматок міцної лляної тканини, а також запросив її навідатися в гості й особисто зустрітися з їхньою царицею.

Майже в той самий час до Вовкограда прибули як гноми від Бласкі з врятованими з південної стужі орками, так і розвідники-ельфи з-за річки. Гноми заздалегідь сповістили про свій прихід, адже на всьому шляху встановили нові ретранслятори, що дозволяло вільно передавати дані радіозв'язком.

Люстерель же зміг надіслати звістку лише тоді, коли наблизився до річки й зловив стійкий сигнал від найближчого ретранслятора.

Щойно до анклаву дійшла звістка про те, що за його межами виявлено нових представників оркської та ельфійської рас, як до Вовкограда рушили численні делегації: сам Золотий Лис із наближеними, поважний король Ганул зі своєю почтом, а також цариця Катарі, котра палала бажанням власними очима побачити нових жителів континенту.

Через чотири дні надійшла звістка і про те, що до Вовкограда разом із делегацією зарічанських лісових ельфів прибуває і Люстерель.

Звісно ж, це не могло не сколихнути весь анклав — серед мешканців почалися жваві та масові обговорення майбутнього: що буде далі і що робити, якщо навколишній світ виявиться значно більшим, аніж вони спершу собі уявляли?