Частина десята: Актуальні новини з Анклаву

Зима — не найкращий час для добудови верфей, тому основні зусилля спрямували на зведення житлових будинків, розбудову інфраструктурних об'єктів та нових дослідницьких комплексів.

Літальний апарат так і лишався на папері — просто не було кому ним займатися. Натомість активно розвивалися автомобілебудування, всюдихідний транспорт, будівництво річкових катерів із моторами, а також снігоходів на той час, коли річка вкривалася кригою.

Щодо нової стрілецької зброї, то такі проєкти, як зброя за системою буллпап, були відкладені на далеку перспективу. Натомість зайнялися розробкою напівавтоматичного карабіна, стоміліметрової гармати та багатоствольних кулеметів великого калібру — тринадцять і двадцять міліметрів.

Щодо сучасніших винаходів хотілося створити, то більше досліджень доводилося проводити. Це цілком логічно, адже кожна нова ідея породжувала цілий перелік нових потреб і проблем, які вимагали негайного вирішення.

До весни вдалося налагодити штампувальне виробництво моторів на піролізному газі, а також моторних річкових човнів і малих всюдиходів. Окрім того, вдалося довести до ладу вантажний автомобіль Сімаріеля і запустити його в серійне виробництво.

Верфі планувалося добудувати аж восени і тоді ж закласти перші судна. А поки що, в розпал зими, коли випустили кілька успішних снігоходів, здатних рухатися замерзлою річкою, було організовано експедицію на далекий Південь — у холодні льодові землі та Вогняні гори. Саме там Бласкі знайшов печери, де залягали молібден і вольфрам — метали, яких так бракувало для виробництва ламп розжарювання.

В інституті Алісії відкрили факультет вакуумних камер та газорозділення. Для виготовлення ламп розжарювання потрібен був інертний газ аргон, вакуумна камера, а також низка досліджень щодо скла з додаванням олова. Тобто, щоб створити звичайну лампу розжарювання, довелося провести безліч досліджень, розробити нові технології та впровадити їх у виробництво.

Я знав: коли отримаю ці лампи для освітлення, я здобуду й багато супутніх матеріалів — чистий азот, аргон і кисень. Кисень у суміші з метаном міг стати продуктивним газорізом. Аргон і азот були необхідні для зварювання, без якого не збудувати кораблів. Азот також знадобився як охолоджувальна речовина для металів і для холодного гільзування втулок та підшипників.

Інститут Сімаріеля теж отримав нові завдання: виробництво нових штампів, їх розробку та створення нових сплавів. Один із таких сплавів знадобився для виробництва стрічкових пилок, завдяки чому вдалося зробити першу у цьому світі стрічкову пилораму.

Гіклі був надзвичайно радий: продуктивність його процесу зростала в рази, а дві такі пилорами замінювали вісім бригад робітників, які колись розпилювали деревину вручну.

Взагалі, для Гіклі створили цілу лінію деревообробних верстатів, що допомогло вивільнити майже дві третини робітників із його галузі та перенаправити їх на виробництво автомобілів, верстатів і запасних частин.

У моєму Анклаві склалося так, що сьогодні ти міг бути столяром, завтра — слюсарем, а післязавтра — будівельником. Іншого виходу не було через нестачу робочих рук. Та й, зрештою, навіщо в моєму Анклаві кожному окремому жителю власний вантажний автомобіль чи пилорама? Усе вироблялося рівно в тій кількості, в якій виникала реальна потреба.

Щодо Ерін і Дани, то до мене почали надходити їхні скарги, ніби я їх кинув і не займаюся своїми банківськими справами. Тут мені довелося дуже серйозно з ними поговорити. Я викликав їх до Вовкограда і влаштував екскурсію своїм старим обістям. Дівчата просто не уявляли, як у цьому світі все влаштовано, тож усе довелося розтлумачити.

Коли Ерін і Дана прибули до Вовкограда, їх зустрів екіпаж і привіз до мого обістя. Вони були приголомшені, бо ніколи раніше нічого подібного не бачили. Я запросив їх до хати, де мешкав Білий Вітер — ворон і вовк Сірий.

— Прошу вас, дівчата, знайомтесь: це колишній Верховний шаман орків, — сказав я.

— Він рік тому передав свої повноваження іншому шаману, але саме він об'єднав орків, гномів та ельфів у те, що ви зараз бачите.

— Сірий Вороне, ти й сам знаєш, без тебе тут нічого б не змінилося, — відповів шаман.

— Ти нам вказав шлях, куди йти і кого слухатись.

— Дано, Ерін, місце, де ми зараз знаходимося, — це не була моя перша будівля, в якій я перезимував першу зиму. Ходімте, покажу, де я жив із цим пернатим і познайомився зимою з цим шерстяним другом.

Дівчата замовкли і пірнули за мною до землянки, яка й по сей день слугувала майстернею, хоча тепер це був скоріше музей. Рікрассель уже давно збудував досконаліше обладнання і працював у Мирнодрагорові. Але для дівчат це виглядало як експонат із минулого, їм не вірилося, що ще кілька років тому це було новинкою прогресу в цьому світі; вони не розуміли, як таке могло статися.

— Чого ви? Що з вами сталося? — спитав я.

— Розумієш, Сірий Вороне, — промовила Дана, — все те, що ми бачимо, викликає більше запитань, ніж відповідей.

— І які ж у вас запитання?

— Взагалі... а ти взагалі людина? — запитала Ерін.

— Дівчата, різниця у віці між нами хоч і не така велика, але я свого часу ходив за знаннями до бібліотеки і читав книги, а ви ходили до інтернету і вибирали лише те, що вам пропонували.