Частина восьма: Доповідь Раді Коаліції та її рішення

З тими залишками флоту, що лишилися після масованого винищення його біля берегів Нових Земель, адмірал Грем мусив відпливсти і доповісти про все до Дуаганя. Звісно, що за такий провал операції його не повісять, але можливо, що й адміралом він більше не буде — це також очевидно.

Прибув Грем до Дуаганя звісно неочікувано для всіх, адже всі думали та надіялися на те, що вони перемагають у війні, а тут виявляється, що вони відправили більше трьохсот сорока тисяч військ у нікуди, і не факт, що ті війська доживуть до зими.

Та ще була більш тривожна новина: ніхто не знав, що там така ситуація, і було відправлено ще два каравани, але без належної військової підтримки, а це ще сто п'ятдесят тисяч військ і в основному провізія та ремісники і робітники.

Вже наздогнати і попередити їх було надто пізно, і з тієї ситуації, що склалася в Нових Землях, їх потоплять ще до моменту їх прибуття. Коли Грема зустріли в порту Дуаганя, то тут навіть місцеві зрозуміли, що щось не то в тих Нових Землях, але ніхто поки нічого навіть і не питав.

Сам Грем швидко поспішив на доповідь до резиденції самого верховного судді Гонгуліуса.

Сам Гонгуліус мав відпливсти вже наступного дня в Дортунське королівство, але дізнавшись, що прибув Грем і що потребує негайної аудієнції, він відмінив усі свої візити і мусив чимнайшвидше вислухати доповідь Грема.

— Доброго дня, Ваша честь.

— Та не дуже він добрий, якщо ти тут, а не біля берегів Нових Земель. А де інші два адмірали?

— Корабель адмірала Гейгера разом із ним пішов на дно, а адмірал Баліус під час висадки пропав безвісти.

— Грем, ти в своєму розумі, що ти тут такі нісенітниці розповідаєш?

— Ні, Ваша честь, це не нісенітниці — це правда.

Ми недооцінили ворога, і він нас майже розбив. Я думаю, що десь половина війська ще уціліла, але до зими вони навряд чи протримаються.

— Грем, ми туди вже відправили чотири каравани, в останньому йшли ремісники і робітники, а це на хвилиночку всіх разом пів мільйона військ і близько тридцяти тисяч робітників і майстрів.

— Ваша величність, вони просто не допливуть, бо не ми контролюємо наразі там побережжя, а його контролює Бартіста.

— А що то за флот такий у Бартісти, що він море контролює?

— Зараз декілька сотень яхт і до десятка фрегатів, але до весни може стати і в тисячу яхт і два десятки фрегатів.

Ми вже не зможемо їх повністю перемогти у відкритому бою, та й сам ворог розуміє, що він на своїй території і може нас виснажувати.

— Грем, ти хоч розумієш абсурдність всієї цієї операції? Ти розумієш, які будуть наслідки, якщо ця інформація піде гуляти по старих землях, по імперіях та королівствах — це взагалі може підірвати весь наш устрій і порядки справ, що вже склалися за більше ніж тисячу років.

— Ваша честь, я все розумів і тому плив у Дуагань, а не в Старий Світ. Дуагань як-не-як на островах.

— Те, що Дуагань на островах, це нічого не говорить, а от що будуть за спинами купці говорити та вельможі — це інша справа. Нам ще революцій не вистачало.

Гаразд, до вияснення обставин посаджу я тебе під арешт, а далі побачимо, що з тобою робити. Сенсу в твоїй відрубаній голові немає, ми і так двох адміралів вже втратили, і втратити ще одного — це вже зайве.

Гонгуліус відправив посильних, щоб зібрати Раду монархів і вирішити, що робити далі, але рада могла зібратися не раніше чим через чотири тижні, а от наказ на відправку п'ятого каравану, щоб його не відправляти, був вчасно відданий, а то й ще сто тисяч війська і робітників попливли б до святої Хаганни.

Суддя розумів, що залишати справи так, як вони залишили, не можна, адже згодом Бартіста вирішить навідатися і до них у гості, а в цих землях він не зовсім і чужий, і підтримка в нього може з'явитися, тоді ой нелегко буде Коаліції.

Але одне, що тут викликало сумнів: поки Коаліція не завойовує море, то на березі їм робити нічого. Але і ворог не такий і дурний, щоб у відкриту вступати в конфлікт й нести тяжкі втрати, а якщо ще й чисельно менший, то й подавно буде наносити удари по-тихому.

Віддати наказ будувати тільки військові кораблі — такого наказу не міг віддати сам суддя. Ні, в правовому статусі він то міг, але відповідальність була вже занадто великою, і виникало б багато запитань: для чого?

Коли вже здавалося б, що все і що ніяких альтернатив немає, і за два дні мають прибути всі інші монархи (хто прибув, а хто ще ні) для спільного обговорення ситуації, як тут прибуло ще три військових кораблі на чолі з капітаном Далкісом.

От кого точно тут ніхто не очікував побачити, так це цього молодого капітана. Він відразу попросив аудієнції у судді. Суддя вирішив вислухати цього вискочку перш ніж карати за те, що недотримався присяги і повернувся та втік із завдання.

— Ваша честь, прошу вибачити мене, але я виконував не тільки ваш наказ, але і таємний наказ адмірала Гейгера.

— І що за наказ? — здивовано перепитав Гонгуліус.

— Ваша честь, в мене була розмова з адміралом Гейгером ще перед самим відплиттям, і він мені дав вказівку віднайти місце, де можна було б проводити висадку і доправку військ та провізії цілий рік. От я і знайшов таке місце, набагато ліпше і придатніше, ніж на півночі. Я ось картографував місцевість, записував усе, як мені розповів адмірал, і дав інструктаж. Ось, тримайте мій корабельний журнал.