Частина сьома: Військові рейки анклаву

Отримавши звістку від Морфея, Сірий Ворон речевім своїм розумом збагнув, що передчасно ще заводити мирні ринкові зносини в анклаві нашому; а коли така лиха година настає, то всю земну економіку слід негайно переводити у стан підвищеної мобілізації, або, простіше мовлячи, на суворі військові рейки.

Коли ж бодай відаєш ти, що ворог не десь далеко за морями та долами таїться, а вже на рідному континенті твоїм перебуває і вторгнення його — то лишень питання часу, не гоже сидіти склавши руки та чекати його приходу. Слід самому вирушити в дорогу, аби на власні очі звідати всі справи його та вчинити належне.

Для того ж, аби континент цей неосяжний дослідити та через пустельні піски суходолом не мандрувати, а напрямки їх переплисти, кораблі незліченні потрібні. На морських же побережжях належить розставити високі вишки-ретранслятори, аби стабільний та непорушний радіозв'язок тримати. Бодай і бродять уже світом хвилі відкриті — далекі й ближні, — а проте без надійного приймача та передавача нікуди.

Оскільки ж по всьому анклаву телефонні проводи вже були прокладені, оракул негайно з усіма верховними володарями рас злучився: із Золотим Лисом від хоробрих орків, із королем Ганулом від шляхетних гномів та з царицею Катарі від мудрих ельфів. Усіх їх він невідкладно до стольного міста Мирнодрагорова викликав, аби нову біду спільними зусиллями обговорити та порятунок від неї відшукати.

Коли ж бодай поставало питання безпеки та благоденства всього анклаву, ніхто не насмілювався перечити порадам чи настановам Сірого Ворона. Тим паче, що лишень він один міг на прямій нозі з духами розмовляти та всю правду про земні події з перших вуст дізнаватися.

Минуло десять днів, і в призначену годину всі владики прибули до Мирнодрагорова. Зупинилися вони в резиденції Чотирьох — новій величній адміністративній будівлі, зведеній нещодавно спеціально для того, аби правити осередком ухвалення найгостріших та найневідкладніших рішень анклаву.

— Доброго дня вам! І низький уклін за те, що так прудко відгукнулися на заклик мій, — промовив оракул до присутніх.

— Зібрав я вас тут, добрі мої соратники, звісно ж, не задля буденних життєвих балачок — для того настануть згодом осінні збори. Нині ж бодай нависла над нами нагальна потреба докорінно змінити весь устрій та побут наш.

Недавно знову бесідував я з духами небесними, і сповістили вони мене про велику й жахливу загрозу. Не відаємо ми про неї ще нічого, та вже прийшла вона на континент наш, а за рік чи два може й до порогів анклаву дістатися.

— Яка ж бо це біда? — озвався Золотий Лис.

— Велика-превелика, і страшніша навіть за люту зиму серед літа.

— Що ж бо може бути страшнішим за зиму? — заперечив грізно король Ганул.

— Страшніше може бути лишень те, що рушать у землі наші загарбники незліченні, котрих у сотні, а то й у тисячі разів більше за нас самих. Чи розумієте ви всю глибину лиха? Територія анклаву неосяжна, ані захистити її усю, ані контролювати ми не маємо ні сил, ні засобів.

— Ой, Сірий Вороне, — зітхнула цариця Катарі. — Кажи нам усю правду, як є.

— А є так, що мусимо ми переселятися до трьох головних міст у неприступних горах гномів, лишивши на колишніх місцях лише те, без чого обійтися не зможемо: рудники гномівські та зелені землі ельфів із їхніми торфовищами й рудними покладами.

Вся-бо наша економіка зобов'язана перейти в стан найвищої мобілізації. Потрібно нам добудувати верфі та закласти воєнні кораблі й прудкі катери, налагодити масове виробництво машин та бойової техніки, а також розгорнути виготовлення зброї та пороху.

Окрім того, поки маємо ще трохи часу, пропоную засіяти більші площі коноплею, аби забезпечити потреби армії в нітроцелюлозі. Належить також кожному мешканцю нашому — від малого до великого — пройти базову ратну підготовку, заповнити зброєю та набоями сховища на чорний день і вишколити справжнє регулярне військо.

— Ет, Сірий Вороне, гарно ти все малюєш, та чи багато нас усього? — мовив Ганул.

— Істинно кажете, короле Гануле, саме тому й потрібне таке переселення та тотальна напруга всіх сил, аби кожен міг послуговуватися з найбільшою користю.

Слід налагодити роботу виробництв та розширити наукову базу наших інститутів. Зважте також і на те, що не зможу я більше вести грошову політику чи запроваджувати ринкові відносини в економіці.

Переходимо ми на єдиний мобілізаційний режим. Зрозумійте ж бо: не маю я права ризикувати душами жителів анклаву, та й кожен із вас не вправі ставити на карту життя своїх підданих. Щойно розвідаємо ми все до кінця та зважимо шанси наші, тоді й рішення інші прийматимемо, а нині нам ніколи займатися чимось іншим.

— Що ж, коли так, приступаймо до справи. Який же твій план дій?

— Оце інша розмова, царице Катарі! Пропоную розпочати з переселення, зведення житлових кварталів та створення мобільних, багатопрофільних робітничих загонів.

Розуміти мусите: сьогодні ми будуємо житло, завтра — корабельні верфі, а післязавтра — бойові судна та техніку.

Підрахував я все ретельно: за два роки матимемо міцне військо і флот. Дещо з того, що хотів би бачити, ми збудувати ще не можемо через брак технологій — цим займатимуся особисто я. Потребуватимемо ми й рідкісних металів, таких як молібден та вольфрам, тому доведеться спорядити експедиції в крижані землі та вогненні гори.