Частина друга: Пономасшбна підготовка

У нових землях також ніхто не гаяв часу — усі готувалися до відбиття нападників, прораховуючи кожен можливий розвиток подій.

Вздовж усієї лінії прибережної смуги, від крижаних кресових земель аж до спекотних пустель, були налагоджені постійні спостережні пости й встановлені сигнальні вогнища. Жоден ворог не міг з’явитися біля нових берегів непоміченим.

У тій місцині, де найвірогідніше мала відбутися висадка — бо вороги, по суті своїй, не відали інших безпечних шляхів, — крився чималий мінус: навігація тут аж ніяк не була цілорічною. Приблизно три-чотири місяці на рік ці води закутували люті шторми або ж скувало непрохідною кригою.

Саме тому існувала цілком обґрунтована логіка й побоювання, що, зрозумівши усю безперспективність спроб закріпитися тут і просунутися вглиб материка, ворог неминуче почне шукати інші гавані.

Для нагляду за такою велетенською територією не вистачило б ніякої регулярної армії, тож до цієї справи довелося залучати навіть підлітків. Саму ж армію переформатували під нові завдання, звівши її у мобільні ударні групи чисельністю від сотні до кількох тисяч бійців — залежно від стратегічної важливості ділянки.

Тим часом сталося одне дивовижне відкриття, зроблене чисто випадково, проте воно давало змогу налагодити виготовлення багаторазових гільз для патронів.

Якось гноми відливали бронзу для гармат і припустилися прикρої помилки в пропорціях металів — сплав вийшов занадто м'яким. Майстри вже збиралися все переплавляти, як один розлючений гном вдарив важким молотом по заготовці, і метал подався, утворивши охайну вм'ятину.

Він відколов шматочок, узяв залізний цвях, приклав до цього м'якого сплаву й легенько стусонув молотком. На його подив, утворилася ідеальна формочка — саме так, за допомогою схожого методу, гобліни вже карбували монети.

Гноми швидко налагодили масову штамповку таких гільз, а заодно розгорнули виробництво багатоствольної зброї. Варіанти у два, три чи навіть чотири стволи стали найпопулярнішими серед вояків-гномів.

Чотирьохствольну зброю почали масово випускати у вкороченому форматі, аби кіннота могла зручно стріляти з неї на ходу, а матроси отримували нищівну перевагу під час абордажних сутичок.

Бартісті цей винахід надзвичайно припав до душі, адже така зброя давала колосальну перевагу над ворожою дульнозарядною амуніцією, яку використовувала армія коаліції. Проте він чудово розумів: якщо хоча б один такий зразок випадково потрапить до рук ворога, вже за рік коаліція матиме точний аналог власного виробництва.

Щойно крига на морі почала танути й відкрилася довгоочікувана навігація, Бартіста скликав термінову нараду старшин для остаточного планування оборонної операції.

Великі надії покладалися на малі маневрені яхти Ангаріса — саме вони мали вирватися у відкрите море, прорвати бойові порядки ворожого каравану та завдати суднам коаліції якомога більшої шкоди.

Під началом Ангаріса перебувало близько чотирьохсот таких прудких суденець, на кожному з яких ніс службу екіпаж із шести воїнів. Здавалося б, небагато, проте на борту кожної яхти стояла легка корабельна гармата та чималий запас запальних снарядів. Кілька влучних пострілів по ворожому транспорту — і нападники отримували величезні проблеми.

Спеціальна суміш із дігтю, смоли, пороху та цинкового оксиду — відома тут як їдкий і небезпечний отруйний газ — завдавала командам коаліції чималого клопоту. Навіть якщо корабель не йшов на дно одразу, його боєздатність повністю втрачалася, і він уже не міг захистити ні себе, ні сусідні транспортні судна.

Береги у місцях ймовірної висадки густо заставили різноманітними перешкодами, звели міцні частоколи й облаштували вогневі вежі. На двох панівних висотах встановили важкі корабельні гармати, завдяки чому повна вогнева перевага на березі залишалася за Бартістою.

— Ну що ж, дорогі мої колеги до зброї, — звернувся до присутніх Бартіста.

— Знаю, для всіх нас настали важкі часи, і непростий ворог пливе до наших берегів. Я не хочу, щоб ми тішили себе ілюзіями, ніби нам вдасться утримати їх прямо на кромці води — це фізично неможливо, а бездумно жертвувати армією задля сумнівної перемоги ми не станемо. Ворог має величезну кількісну перевагу, яку лобом нам не стримати. Хто які має пропозиції щодо того, як зробити так, щоб, навіть закріпившись на березі, вони не мали жодного успіху в просуванні аж до самих холодів?

Першими слово взяли ельфи:

— Якщо ми не зуміємо спинити їх на самому початку, ми мусимо зробити так, щоб на цих землях їм не було чим поживитися — ні лісу, ні жодних інших ресурсів.

— Слушна думка, — кивнув Бартіста.

— От і беріться за роботу. Вирубайте весь ліс уздовж прибережжя так, щоб ворог узимку не зміг знайти собі навіть трісочки для вогнища.

Слідом заговорили орки:

— Якщо ми не можемо повністю контролювати море, то не дозволимо їм вільно гуляти нашими землями. Створимо мобільні мисливські групи і будемо нищити кожного, хто наважиться висунути ніс за берегову лінію.

— Теж слушно, але пам'ятайте: мисливцями тут можете стати не ви, а вони. Тому діяти слід не у відкриту, а виключно на виснаження.

Нарешті, вислухали і гномів:

— Треба звести якомога більше штучних перешкод і пасток. Щойно ворог десь застрягне, ми матимемо час вдарити по ньому з колісних гармат, дати кілька залпів із багатостволок. Десяток таких вдалих засідок — і яким би сильним противник не був, він далі вже просто не зрушить із місця.