Частина перша: Операція Шторм

Сили коаліції вже зібрали і підготовили до відправки свій перший корабельний військовий караван такої величі та розмаху вперше у власній історії.

Понад чотириста суден доставки, два великі судна-носії для яхт та близько півтори сотні суден охорони — бойових фрегатів. Звісно, такий велетенський флот неможливо потопити цілковито: якими б не були запеклими сили Бартісти, усе одно більша частина армади припливе, проведе висадку і міцно закріпиться на березі, а слідом за ними одразу ж попливе наступний морський караван.

Належало налагодити безперервне постачання солдатів, коней та озброєння на постійній основі, аби щотижня чи кожні півтора тижня прибувало нове підкріплення й свіжі припаси.

Зрозуміло, що керувати всім цим самотужки адмірал Грем уже ніяк не міг. Одна річ — вести за собою два чи три десятки кораблів, а зовсім інше, коли під твоїм началом сотні суден, а ворог готовий вести маневрену війну; тут виникала гостра потреба розділити командування.

Адмірал Грем узяв на себе загальне керівництво авангардом та флангами, адмірал Баліус очолив ар’єргард, а адміралу Гейгеру доручили найскладніше — керувати та злагоджувати дії не бойових, а транспортних суден.

До відплиття в нові землі залишалося десь із три тижні, і на той час уже проводилися повноцінні бойові навчання, аби виявити слабкі місця такого велетенського каравану.

Загальний звіт адміралів виявився дещо невтішним для керівників коаліції, а саме для монархів та верховного судді Дуаганя. Їм чітко вказували на те, що уникнути величезних втрат не вдасться — питання лише в тому, чим доведеться пожертвувати: бойовими кораблями чи суднами постачання.

Найстрашніші втрати очікувалися не в буремному відкритому морі, а безпосередньо під час самої висадки. Якщо флот візьметься ретельно прикривати транспорти, то неминуче втратить до половини бойових кораблів, а транспортних — лише десяту частину. Якщо ж рушити напролом, зважаючи на те, що таку колосальну масу суден неможливо потопити вщент, то надалі вдасться надійно прокласти безпечний коридор, проте ціною втрати половини транспортних суден при мінімальних пошкодженнях бойового ядра.

Довго точилися запеклі дискусії між монархами та верховним суддею, та все ж рішення щодо організації й строків відправки другого каравану довелося дещо змінити.

Тоді слово було надано імператору Сугізельду, адже досвід ведення масштабних морських війн у нього був найбільшим серед усіх присутніх: —

Ми обговорили всі можливі варіанти і дійшли спільного висновку. Під час першої висадки нам усім неминуче доведеться піти на велику жертву транспортними суднами. Але вже за три дні слідом ми відправимо вам другий караван, де буде мінімум військових кораблів прикриття.

Саме від збереження бойового флоту залежить подальше безперебійне постачання військ та провізії. Ви мусите провести ретельні тренування планування висадки, і ми маємо пустити попереду спеціальні баржі, які зовсім не шкода втратити і які згодом можна буде пристосувати для висадки десанту.

Ми повинні діяти швидко, з зухвалістю та непохитною впертістю справжнього шторму. Тільки така тактика на пролом дасть нам змогу більш-менш безпечно висадитися й закріпитися на чужому березі.

Ця ситуація нагадувала адміралу Гейгеру інший епізод із минулого, коли під час зимової кампанії кинули на вірну смерть еліту морських військ, аби зупинити прорив Картузані на гірському перевалі. Тоді задля перемоги поклали непомірно багато найкращих воїнів.

Добре хоч тепер не ризикували цвітом армії, а на перших кораблях висадки мали пливсти зовсім молоді й ненавчені рекрути. Так, це була жертва — жорстока й велетенська, але життєво необхідна, бо один бувалий, досвідчений воїн вартував п'яти, а то й десятка зелених новобранців.

Здавалося б, усе вже порішили й остаточно затвердили, аж тут узяв слово адмірал Баліус: — Я маю ще одну пропозицію, ваша високосте і ваша честь верховний суддя. Що як по мінімуму ризикувати суднами взагалі, а розпочати висадку тисячами малих човнів чи навіть збірних катамаранів, які доволі легко збирати, розбирати й транспортувати?

Нехай ворог марно витрачає свої боєприпаси на мілкі цілі — так ми і великі кораблі збережемо, і значно більше воїнів зможемо висадити на суходіл.

Усі уважно й зосереджено вислухали гонгорського адмірала, адже його ідея давала реальний шанс уберегти флот. Кожен розумів, що запаси боєприпасів у ворога небезкінечні, а влучити у велетенський корабель значно легше, ніж поцілити у маневрений малий човен.

— Гаразд, Баліусе, твоя ідея — тобі й проводити навчальні маневри, тобі й керувати висадкою. Якщо твій задум виявиться життєздатним, і ти збережеш нам якомога більше кораблів та живої сили для утримання плацдарму під майбутні хвилі десанту, то саме ти станеш головним адміралом усієї коаліції. У такому разі адмірал Гейгер керуватиме не суднами постачання, а ар’єргардом флоту.

Ці останні перед відплиттям військові навчання в нових землях принесли доволі успішні результати: очікувалося, що втрати як у кораблях, так і в людях будуть значно меншими, ніж побоювалися спочатку.

Буквально за лічені дні до відплиття троє адміралів зібралися в одній затишній таємній таверні, де традиційно збиралася лише вища військова еліта — там не було сторонніх вух чи зайвих очей, — аби за кухлем міцного вина відверто обговорити справжній стан речей.