Пролог

Єва Ромік

ПАРАДИЗ НА ДАЛЕКІЙ ЗІРЦІ

Пролог

Планета Сомілар - столиця Другого рукава Галактики. 

Вечорами стара Гельда любила залишатися у своїй кав’ярні наодинці з посудом. Мертва година. Зазвичай у таку пору до її закладу ніхто не заглядав, хоч і розташовувався він у самісінькому центрі соміларської столиці. Але сьогодні без відвідувачів не обійшлося: за столиком у кутку сиділи красунчик-альвіярець у костюмі, що вартував як автомобіль середнього класу, і дівчина-соміларка у старих джинсах і розтягнутому светрі. Ну, може, не дівчина, а молода жінка, бо була вона відчутно вагітною, але то таке… Обручки у неї не було. Та й він… попри свій вигляд явно не дипломат. Торговець, або ще нижче — перевізник. 

Дивна пара. Що може бути між ними спільного?

Зазвичай клієнти настільки низького пошибу у кав’ярню Гельди не заглядали. Дипломати різного гатунку — ось хто були її основні відвідувачі. Тут їм подавали каву і тістечка на дорогоцінному посуді, виготовленому на таємничій планеті Файран. Заклад так і називався — “Таємничий Файран”. 

Інтер’єр кав’ярні цілком відповідав уявленням Гельди про цю далеку планету — в залі стояли грубо збиті з дощок столи, важкі стільці і лавки. В цей час доби в приміщенні панувала темінь, котру ледь розсіювали кілька світильників, стилізованих під давнину. Одна з таких “гасових ламп” мерехтіла на столі перед відвідувачами. Поряд з нею парували запашною кавою дві іншопланетні філіжанки.

Що було чарівного в тих черепках, розписаних закорючками, — невідомо, але діяли вони дивним чином. Варто було сьорбнути кави з файранської чашки, як у голові прояснювалося, думки ставали впорядкованими, правильні рішення приходили самі собою. Глина була там особливою? Зовсім ні. Жоден аналіз не виявив у ній нічого незвичайного. Може так діяли дивовижні орнаменти, що прикрашали стінки посуду? Була версія, що то не малюнки, а магічні заклинання. Та чи так воно було насправді? У будь-якому випадку, скопіювати посуд і досягти подібного ефекту за межами Файрана не вдавалося, хоча намагалися, і не раз.

Про чарівні властивості чашок було відомо давно. Гельда про них знала все життя. Вона взагалі знала багато. Не менш ніж свій посуд вона полюбляла різноманітні  таємниці і протягом багатьох років колекціонувала їх, уважно прислухаючись до розмов, що точилися в стінах її закладу. Ось і тепер стара відчайдушно напружувала слух, настільки її зацікавила бесіда таких не відповідних одне одному відвідувачів.

На жаль розмова велася не на галакті — універсальній мові населених планет Чумацького Шляху, а на альвіярському її різновиді. Тож Гельда не все зрозуміла. Та й недочувала вона останнім часом, хоча головне все ж второпала. Соміларка просила влаштувати її у партію жінок, що готувалися до переїзду на Файран. Їй, мовляв, неодмінно треба потрапити туди до народження дитини. Грошей у неї немає, тому вона згодна на будь-який спосіб, навіть на участь в аукціоні наречених.

«От дурненька, — думала Гельда. — Хто ж тебе, черевату, задарма повезе, ще й запропонує файранцям у якості нареченої? Тамтешні чоловіки змалечку гроші складають, щоб викупити в альвіярського перевізника соміларську жінку, тож і вимоги до майбутніх дружин ставлять особливі. Вагітність до них аж ніяк не входить».

Альвіярець теж був неабияк здивований подібним проханням.

— Як ви собі це уявляєте? — запитав він. — Переїзд вагітної жінки ніхто не викупить і за шлюбну послугу ніхто не заплатить, а благодійністю ми не займаємося. І про який аукціон ви говорите? Всі жінки, що відправляються на Файран, заручені за домовленістю з тамтешніми  чоловіками. Ті, до кого вони прямують, чекають саме на них!

— Так, я в курсі, — відповіла жінка. — Втім, далеко не всі файранці при особистій зустрічі бувають задоволені своїми нареченими. Трапляється так, що й міняються ними, та й іншим поступаються за гроші. А дівчата, бува, тікають по дорозі… Тому, знаю, з кожною партією заручених ви везете ще й кількох вільних. Запасних, так би мовити. Я хочу потрапити до їхнього числа.

— Леді, — відповів альвіярець незадоволеним тоном, — ви доволі багато знаєте про наш бізнес, але запевняю: жоден файранець не запропонує шлюб жінці, в лоні якої зріє чуже дитя! На Файрані до подібних питань ставляться дуже суворо. Якщо ж вас заміж не візьмуть, то й платити не стануть!

Здається, він уже почав втрачати терпіння, але жінка не здавалася:

— А хіба куварам не все одно кого брати за дружину? Наскільки мені відомо, чоловіки із резервацій теж приходять за жінками і погоджуються на будь-кого, навіть лиходійок з повіями викупляють, аби тільки ті погодилися на шлюб.

«Ще б пак! — подумала Гельда. — Тим бідолахам тільки те й залишається. Адже жодна нормальна жінка не піде за каліку з синдромом Кейна-Лавеля. Це ж все одно, що за прокаженого вийти!»

— Саме для куварів із резервацій ви влаштовуєте аукціони — тихо додала соміларка. — І попит там завжди перевищує пропозицію.

Альвіярець кивнув — погодився з її словами, але залишився невблаганним:

— А раптом вам не пощастить і цього разу аукціону не буде? Таке іноді трапляється.  І чому ви впевнені, що за вас обов’язково заплатять?

На Файрані у мене є друзі і, можливо,  родичі…

На що альвіярець розреготався:

— От тільки дурити мене не треба! Ніколи в таке не повірю!

І тоді жінка навела свій останній аргумент:

— А ще у мене там є боржник, — вона закотила рукав і показала перевізнику магічну позначку у вигляді  символу нескінченності. — І, як бачите, його борг залишається в силі. Якщо мене не вибере ніхто інший, я покличу його. Він оплатить переліт. 

Лице альвіярця витягнулося — подібного він точно не очікував. Але він впорався з подивом і запитав:

— То чому ви не зв’яжетесь з ним  просто зараз і не домовитесь про заручини? Адже це шлюбна клятва!