Епілог.

Світлана.

- Ой, добре, що ти прийшла! – радо вигукнула я, побачивши на порозі Руду Абрі.

Так, вона повернулася до свого образу шпигунки. Але тільки зовні, просто яскравий колір волосся більше подобається її коханому чоловікові, Бруквіллу. Абрі після подій, що сталися рік тому, залітає до нас у гості досить часто. На Перших Небесах все влаштувалося якнайкраще. Клар Зейкум виявився справжнім Аром Темним, втраченим багато років тому онуком поважної леді Грителли. І, як з'ясувалося, не було жодного викрадення. Лорд Зейкум зі своєю безплідною дружиною якраз подорожували Пеклом і побачили перевернуту карету, яка впала з вузької дороги, що проходила по краю скелі. Візник і багато одягнені чоловік та жінка були мертві, але в заростях подружжя виявило пораненого хлопчика, схожого на загиблих. Зрозумівши, що дитина залишилася сиротою, лорд із дружиною забрали її, вилікували та всиновили. Вони й гадки не мали, що хлопчик – спадкоємець знатного роду.

 Ар Темний розповів леді Локербрухент, що ніхто на них не нападав, а карета впала біля ущелини з вини кучера. Звичайно, стара була зла на Зейкумів, що вони навіть не спробували шукати родичів хлопчика, але зустріч із коханим онуком затьмарила все, і Зейкуми були прощені. Щоправда, леді Грі одразу ж забрала Ара Темного до свого палацу, втім, не забороняючи спілкуватися із прийомними татом та мамою.

Абріелла Прекрасна і Бруквілл, молодший цесаревич, живуть у мирі та злагоді, і, як  стверджує Руда, з кожним днем ​​закохуються один в одного все сильніше. Так, вони одружилися, майже не знаючи одне одного, але тепер у них усе життя попереду. Дітьми обзаводитися не поспішають, живуть собі на втіху. Так, була одна проблема, адже вони королю Розуміну Першому пообіцяли залишитися на Небесах, а цесареві Вугрину Темному – повернутися в Пекла, та і її вирішили. Знайшли компромісне рішення: тепер молода пара місяць живе на Небесах, а місяць – у Пеклі, і всі задоволені.

- Абрі, можеш вивезти Костянтина на прогулянку? А то він кричить і не дає спати Єлизаветі...

Костянтин та Єлизавета – це наші з Артемом двійнята, диво, а не діти! Диво, що я досі не збожеволіла... Може, підростуть – стане легше, але три місяці – це туман.

- У-у! А я пляшку тошанського стягла з винного підвалу цесаря... – хвалиться Руда. -Потрібно ж відзначити річницю! Адже ти вже не годуєш малюків, тобі можна?

- Ага, але ти краще трохи покатай Костянтина, може він засне. А то зараз ще Єлизавета прокинеться, тоді ми вже точно нічого відзначати не будемо.

Абріелла сумно поставила пляшку на стіл і  понесла пхикаючого Костянтина до коляски. Вона, звичайно, любить своїх хрещеників, але визнає, що з ними дуже важко. Напевно, їй не скоро ще захочеться власних малюків. Та вже як складеться…

Фух. Хоч на п'ять хвилин заплющу очі. Зараз має Артем з роботи прийти. Може, діти таки посплять і нам вдасться посидіти хоч трохи з подругою...