Епілог.

Світлана.

- Ой, добре, що ти прийшла! – радо вигукнула я, побачивши на порозі Руду Абрі.

Так, вона повернулася до свого образу шпигунки. Але тільки зовні, просто яскравий колір волосся більше подобається її коханому чоловікові, Бруквіллу. Абрі після подій, що сталися рік тому, залітає до нас у гості досить часто. На Перших Небесах все влаштувалося якнайкраще. Клар Зейкум виявився справжнім Аром Темним, втраченим багато років тому онуком поважної леді Грителли. І, як з'ясувалося, не було жодного викрадення. Лорд Зейкум зі своєю безплідною дружиною якраз подорожували Пеклом і побачили перевернуту карету, яка впала з вузької дороги, що проходила по краю скелі. Візник і багато одягнені чоловік та жінка були мертві, але в заростях подружжя виявило пораненого хлопчика, схожого на загиблих. Зрозумівши, що дитина залишилася сиротою, лорд із дружиною забрали її, вилікували та всиновили. Вони й гадки не мали, що малий  хлопчина – спадкоємець знатного роду.

 Ар Темний розповів леді Локербрухент, що ніхто на них не нападав, а карета впала біля ущелини з вини кучера. Звичайно, стара була зла на Зейкумів, що вони навіть не спробували шукати родичів хлопчика, але зустріч із коханим онуком затьмарила все, і Зейкуми були прощені. Щоправда, леді Грі одразу ж забрала Ара Темного до свого палацу, втім, не забороняючи спілкуватися із прийомними татом та мамою.

Абріелла Прекрасна і Бруквілл, молодший цесаревич, живуть у мирі та злагоді, і, як  стверджує Руда, з кожним днем ​​закохуються один в одного все сильніше. Так, вони одружилися, майже не знаючи одне одного, але тепер у них усе життя попереду. Дітьми обзаводитися не поспішають, живуть собі на втіху. Так, була одна проблема, адже вони королю Розуміну Першому пообіцяли залишитися на Небесах, а цесареві Вугрину Темному – повернутися в Пекла, та і її вирішили. Знайшли компромісне рішення: тепер молода пара місяць живе на Небесах, а місяць – у Пеклі, і всі задоволені.

- Абрі, можеш вивезти Костянтина на прогулянку? А то він кричить і не дає спати Єлизаветі...

Костянтин та Єлизавета – це наші з Артемом двійнята, диво, а не діти! Маю на увазі: диво, що я досі не збожеволіла... Може, підростуть – стане легше, але три місяці – це туман.

- У-у! А я пляшку тошанського стягла з винного підвалу цесаря... – хвалиться Руда. -Потрібно ж відзначити річницю! Адже ти вже не годуєш малюків, тобі можна?

- Ага, але ти краще трохи покатай Костянтина, може він засне. А то зараз ще Єлизавета прокинеться, тоді ми вже точно нічого відзначати не будемо.

Абріелла сумно поставила пляшку на стіл і  понесла пхикаючого Костянтина до коляски. Вона, звичайно, любить своїх хрещеників, але визнає, що з ними дуже важко. Напевно, їй не скоро ще захочеться власних малюків. Та вже як складеться…

Фух. Хоч на п'ять хвилин заплющу очі. Зараз має Артем з роботи прийти. Може, діти таки посплять і нам вдасться посидіти хоч трохи з подругою...

Артем.

- О, привіт, Абрі! - я зіткнувся зі світлою королівною і темною цесарівною прямо на порозі, вона вивозила нашого зі Світланою сина на вулицю, на прогулянку, він гукав, колупався і морщився, вирішуючи, чи варто зараз заревіти чи не варто.

- А-а! Йдемо гуляти! - Полоскотала дівчина малюка в районі шийки і винувато знизала плечима. – Я до вас із пляшечкою тошанського, відзначити річницю щасливого примирення світлих та темних, а Світлана...

- А Світлана примусила тебе попрацювати нянькою, зрозуміло. Гаразд, йди, сподіваюся, Костянтин скоро засне, тоді повертайся. А ми з дружиною поки що стіл накриємо.

Абрі кивнула і покотила коляску на подвір'я. Я зайшов до кімнати. Свєтка сиділа на стільчику біля ліжечка, де лежала наша дочка Єлизавета, і спала, притуливши голову до стінки й стиха посопуючи. Люба моя Світлана. Вона так стомлюється з цими малими бусурманами, яких ми зачали в парку після повернення з Небес. Нехай подрімає хоч п'ять хвилин, а я поки тихенько поріжу ковбаси й сиру та дістану келихи. Узяв до рук пляшку, що принесла Руда, і посміхнувся.

Тошанське... Нагадало наші пригоди в Пеклі та на Небесах. Адже здорово було!..

Але зараз ще краще. Правда-правда!.. Ось тільки малі підростуть....