Глава 35. Спадкоємець Локербрухентів.

Світлана.

Одкровення леді Грителли Локербрухент пролули, мов грім із ясного неба! Так, ми були такими безтурботними, що дозволили собі повірити, мов такої підстави не помітять... Наївні. Соромно як перед старою жінкою. Подарували їй хибну надію, а потім нахабно користувалися становищем.

Нова тріщина пробігла зиґзаґом, наче відгукуючись на праведний гнів леді. І що тепер? Все дарма? Ми так намагалися запобігти війні... Але як тепер зупинити нещасну жінку, що втратила всіх рідних?

- Ви, точно, не маєте відношення до давно минулої події, і не тримаєте десь у катівнях спадкоємця Локербрухентів? - обернулася я до короля світлих.

- Та як ти таке подумати могла, землянка?! – звів брови на переніссі Розумін Перший.

- Просто питаю, про всяк випадок...

- Навіщо нам конфронтація з темними, сама подумай! Ми нічого не знаємо про ту давню трагедію і, звісно, ми не взяли б у полон невинну дитину!

Такий білий та пухнастий!..  Ніби я не знаю, що на останньому засіданні Ради ухвалили рішення ліквідувати цесаревича Бруквілла, і тільки початок війни та наше втручання дозволило уникнути непоправного. Але про це я, звичайно, не скажу, не буду компрометувати короля світлих перед темними. Доведеться повірити йому на слово. Гадаю, зараз, перед загрозою тотальної війни, він би видав полоненого спадкоємця, на фіг він йому здався...

- Королівське слово даю, світлі не чіпали вашого онука, леді, - приклав долоню до грудей король.

- Я не вірю нікому! – відповіла гнівно стара.

- Але будьте ж об'єктивні! - вигукнула Абріелла. - Немає жодних доказів, які б свідчили, що хлопчика викрали світлі! Чимало що могло статися!

- Якщо ви не зізнаєтесь і не хочете повернути мені онука, то я виконаю свою загрозу! - І леді Грителла підняла руку, щоб кинути загони, що стояли за її спиною, в наступ...

- Стійте! – закричав раптом Артем. - Я згадав! Адже портрети хлопчика, якими завішені покої у палаці, зображають Ара Темного? Отже, я бачив його! Дорослого, живого та неушкодженого, так!

- Ти знову брешеш, хлопче! Брешеш, аби врятувати своє життя! – обурилася леді.

- Я не брешу! І я можу це довести!

- І де ти бачив мого онука?

- Тут!

- Тоді бреше він! – і сухий кострубатий палець старої повернувся у бік короля.

- Я не брешу! Тут вашого онука немає! – почав виправдовуватись Розумін, і зараз він здавався цілком відвертим.

- Стривайте, Ваша Величносте, - зупинив його Артем, потім повернувся до мене. – Світлано, той молодий лорд, з яким ти танцювала, чорнявий такий, смаглявий... Так от, він, як дві краплі води, схожий на хлопчика з портретів! Я ще тоді намагався зрозуміти, кого він мені нагадує, але тільки зараз впевнено можу сказати, що нагадує він Ара Темного.

Леді повернулася до короля світлих, запитливо дивлячись на нього.

- З Ланою танцював Клар Зейкум, прийомний син радника Зейкума, - підказала Абріелла.

Той палкий мачо? А я ще й подумала, що він фарбує волосся, бо в нього пробивалося чорне коріння. Звичайно, він намагався виглядати, як усі тут. Але смагляву шкіру, чорні брови та щетину, а також темно-карі очі не приховаєш! Як же я сама не здогадалася?

- Негайно доставити сюди лорда Зейкума та його сина! – одразу наказав Розумін Перший комусь із слуг. - Шановна леді, мій бездітний радник багато років тому усиновив хлопчика, сироту, але всі ми думали, що ця дитина із Землі. Якщо це, і справді, ваш онук... Повірте, він жив усі ці роки, як справжній син лорда, у достатку та повазі! Він мав усе, що потребував…

- Він потребував любові рідних! - скипіла леді Локербрухент. – А йому довелося жити у родині вбивць його батьків! Вдалині від батьківщини! Вдалині від мене!..

- Зараз мої слуги доставлять лорда Зейкума та його прийомного сина. Ми всі дізнаємося правду...

Ще не вірячи, що ось-ось може побачити онука, леді Грителла хитала головою, на очах у залізної леді виступили сльози, а тонкі губи дрібно-дрібно тремтіли. Вона, ніби раптово втративши всі сили, опустилася на стілець, який їй підставили.

- Ми все з'ясуємо, леді... Ми все залагодимо... - продовжував заспокоювати її король світлих. - Якщо лорд Зейкум винен, то ми покараємо його з усією суворістю, а ви зможете возз'єднатися з онуком...

Клар... Це точно Локербрухент! Здається, все нарешті починає налагоджуватися... По серцю розпливлося тепле почуття спокою та безпеки. Але в цей момент від вирви побігла ще одна тріщина, вона зміїлася і раптом опинилася під моїми ногами, і я не встигла відскочити. Короткий зойк – і вже лечу з Перших Небес на рідну Землю, що пливе десь далеко внизу....