Глава 32. Вперед, на барикади!

Артем.

Свєтка з Абрі нахабніли настільки, що перервали моє спілкування з красунею Сюзанною... на найцікавішому місці. Нехай, шпигунку я можу зрозуміти, досі сердиться, що я не з нею. Не буду сперечатися, ніч із нею була спекотна, а секс у ланцюгах – незабутній, але не всі ночі повинні мати продовження. Ми обоє розуміємо, що нам просто треба було розслабитись. А потім ми пішли різними доріжками, щоправда, доріжка шпигунки весь час повертала на наш шлях... Але... Неблагонадійна вона. Як можна їй вірити, коли вона постійно грає ролі? То отаманка, то вільна мандрівниця, то покоївка Свєтки. Потім виявилося, що Руда - шпигунка світлих, що викрала у темних ключ від проходів, які з'єднують Пекло і Небеса, а зараз, взагалі, назвалася королівною. Хто знає, може, і це лише роль, постановка для нас, землян? От-от, ніхто не знає. Та й рудою їй було набагато краще, а тепер не вирізняється з натовпу білобрисих. Все, про неї я забув, крапка.

А ось Світлана... Найкраща подруга дитинства, з якою ми і з уроків збігали, і по закинутих будівництвах лазили, і вчилися тому, що не треба... Навіть думати боляче, що зараз вона з цесаревичем! Зрозуміло, що наше щасливе та безтурботне студентське життя закінчилося. Вона тепер дружина. Тьху. У жінок все через одне місце. Тільки побачила гарненького хлопця, та ще й з гарним родоводом – треба заміж бігом. Гаразд, хай живуть щасливо. Допомогти потрібно? Витягти її коханого чоловіка з полону? Допоможу, адже я старій дружбі не зраджую. Нехай пам'ятає мою доброту. А потім і сам одружуся. Та хоч і на цій гарненькій світлій, Сюзі. А що? Приємна дівчина, закохалася у мене до нестями…

Подальші події просто перевернули весь світ із ніг на голову. Ми зайшли до кімнати, де був замкнений Бруквілл. До речі, він зовсім на нещасного бранця і не схожий. Швидше нагадує на задоволеного життям кота, якого, дійсно, не випускають погуляти, зате м'які перини та ситний хавчик від господарів йому забезпечені. Так от, проти моїх очікувань, Світлана з цесаревичем не кинулися одне одному в обійми, а, навпаки, Бруквілл почав її виганяти. Громова вийшла за двері, потім знову увірвалася з явним наміром вимагати з чоловіка подружній обов'язок негайно і з відсотками, але він знову накричав на неї, наказав забиратися з його життя та ліжка. Коротше, я згодом здогадався, що це якийсь ритуал розлучення, прийнятий у темних. То цесаревич не хоче жити зі Світланою? Чи вона з ним? А, може, обоє?

Коротше, я до ладу так нічого і не зрозумів, але Бруквілл схопив за руку Абрі і оголосив, що ми – свідки, а вона – його нова законна дружина. Ага, значить, це він закохався в шпигунку... Ні, скоріше, дізнався, що вона – королівська дочка, і вирішив, що королівна більш підходить на роль дружини, ніж проста землянка, хоч і дуже симпатична. Це ж який для Світлани удар! Ні, вона, звичайно, тримається, виду не подає, навпаки, намагається виглядати страшенно задоволеною тим, що відбувається. Але ж я її знаю... Як будь-яка жінка після розриву, вона страждає. Потрібно бути ближчим до неї, допомогти, підтримати у скрутний момент. Хто ж, як не я, її старовинний друг?