Глава 32. Вперед, на барикади!

Артем.

Свєтка з Абрі нахабніли настільки, що перервали моє спілкування з красунею Сюзанною... на найцікавішому місці. Нехай, шпигунку я можу зрозуміти, досі сердиться, що я не з нею. Не буду сперечатися, ніч із нею була спекотна, а секс у ланцюгах – незабутній, але не всі ночі повинні мати продовження. Ми обоє розуміємо, що нам просто треба було розслабитись. А потім ми пішли різними доріжками, щоправда, доріжка шпигунки весь час повертала на наш шлях... Але... Неблагонадійна вона. Як можна їй вірити, коли вона постійно грає ролі? То отаманка, то вільна мандрівниця, то покоївка Свєтки. Потім виявилося, що Руда - шпигунка світлих, що викрала у темних ключ від проходів, які з'єднують Пекло і Небеса, а зараз, взагалі, назвалася королівною. Хто знає, може, і це лише роль, постановка для нас, землян? От-от, ніхто не знає. Та й рудою їй було набагато краще, а тепер не вирізняється з натовпу білобрисих. Все, про неї я забув, крапка.

А ось Світлана... Найкраща подруга дитинства, з якою ми і з уроків збігали, і по закинутих будівництвах лазили, і вчилися тому, що не треба... Навіть думати боляче, що зараз вона з цесаревичем! Зрозуміло, що наше щасливе та безтурботне студентське життя закінчилося. Вона тепер дружина. Тьху. У жінок все через одне місце. Тільки побачила гарненького хлопця, та ще й з гарним родоводом – треба заміж бігом. Гаразд, хай живуть щасливо. Допомогти потрібно? Витягти її коханого чоловіка з полону? Допоможу, адже я старій дружбі не зраджую. Нехай пам'ятає мою доброту. А потім і сам одружуся. Та хоч і на цій гарненькій світлій, Сюзі. А що? Приємна дівчина, закохалася у мене до нестями…

Подальші події просто перевернули весь світ із ніг на голову. Ми зайшли до кімнати, де був замкнений Бруквілл. До речі, він зовсім на нещасного бранця і не схожий. Швидше нагадує на задоволеного життям кота, якого, дійсно, не випускають погуляти, зате м'які перини та ситний хавчик від господарів йому забезпечені. Так от, проти моїх очікувань, Світлана з цесаревичем не кинулися одне одному в обійми, а, навпаки, Бруквілл почав її виганяти. Громова вийшла за двері, потім знову увірвалася з явним наміром вимагати з чоловіка подружній обов'язок негайно і з відсотками, але він знову накричав на неї, наказав забиратися з його життя та ліжка. Коротше, я згодом здогадався, що це якийсь ритуал розлучення, прийнятий у темних. То цесаревич не хоче жити зі Світланою? Чи вона з ним? А, може, обоє?

Коротше, я до ладу так нічого і не зрозумів, але Бруквілл схопив за руку Абрі і оголосив, що ми – свідки, а вона – його нова законна дружина. Ага, значить, це він закохався в шпигунку... Ні, скоріше, дізнався, що вона – королівська дочка, і вирішив, що королівна більш підходить на роль дружини, ніж проста землянка, хоч і дуже симпатична. Це ж який для Світлани удар! Ні, вона, звичайно, тримається, виду не подає, навпаки, намагається виглядати страшенно задоволеною тим, що відбувається. Але ж я її знаю... Як будь-яка жінка після розриву, вона страждає. Потрібно бути ближчим до неї, допомогти, підтримати у скрутний момент. Хто ж, як не я, її старовинний друг?

Все відбувалося настільки швидко, що особливо роздумувати було ніколи. Ми кинулись шукати короля. Розумін Перший знайшовся у своєму кабінеті. По палацу туди-сюди снували військові та просто світлі із зосередженими похмурими обличчями. Невже й справді війна починається? Тоді варто скоріше всім оголосити про шлюб світлої з темним, і нехай припиняють це неподобство.

Розумін Перший теж був не в дусі і зустрів нас суворим поглядом:

- Абрі, ти зараз зовсім не вчасно.

- Але тату!..

- Та в мене війна на носі, а не твої вигадки! Як ти не розумієш? Мені тільки тебе з твоїми землянами не вистачає... До речі, навіщо ти випустила бранця? Ти не розумієш, що він може втекти?!

- Батьку, ти ж не хочеш мене вислухати! Ми прийшли, бо можемо зупинити війну!

Засідаючі за одним столом з королем Світломіл і кілька військових, мабуть, командувачів, дружно підняли голови, з цікавістю дивлячись на королівську дочку.

- Говори. Швидко, по суті, – дозволив король.

- Тату, ми Бруквіллом Темним одружилися за його традиціями, Лана та Ар – свідки тому.

І тиша. І мертві з косами...

- Ти розумієш, що говориш, дочко?!

- Ще як розумію. Темні війну розпочали через викраденого цесаревича. Якщо його вбити, як ви вирішили на Раді, вони знищать Перші Небеса. Якщо його повернути – це ще не гарантія того, що війна не продовжиться. Якщо об'єднати династії темних і світлих шлюбом, це вже – гарантія миру.

- Поєднати світлих та темних?! Та в нас же одвічна війна! В нас різні ідеології! Та яке там «різні»? Діаметрально протилежні!

- Так було до сих пір. Та настав час для інтеграції. Ніщо не буває вічним. Слід прийняти та визнати право кожного на вибір і не намагатися всіх стригти під одну гребінку. Творець не дарма створив нас усіх різними! Адже ми не роботи, щоб бути однаковими і жити за закладеною в нас програмою, треба розвиватися, змінюватися, рости...

- Абрі, доню, ти не зможеш жити з темним!

- Ах, тату! Я вже жила серед темних доволі довгий час. Повір, вони не так вже й відрізняються від нас, як ти думаєш!

- Мила, ти готова пожертвувати своїм щастям заради того, щоб зупинити війну?

- Заради миру я була б готова і на самопожертву. Але не слід турбуватися за мене. Бруквілл справді подобається мені, і, - королівна кинула швидкий погляд на цесаревича, - сподіваюся, що і я йому не противна.