Глава 31. Неочікувані зміни.

Артем.

Застілля плавно перетекло в танці. Усі перебазувалися у величезний бальний зал із мозаїчними вікнами, колонами та ліпниною по стелі. Представники старшого покоління групками розосередилися біля стін, розмовляючи про своє, а молодь під музику оркестру почала парами концентруватися в центрі зали. А ось ді-джея я б змінив...

Чиясь ніжна ручка погладила тильну сторону моєї долоні. Сюзі! Мила кокетка! Дівчина виразно стрільнула своїми блакитними очима. Звичайно, тобі хочеться потанцювати із таким імпозантним гостем. А я й не проти...

Підхопив витончену красуню за талію, і ми закружляли серед пар танцюючих світлих. Сюзі якось надто притиснулася, губки облизує, у вічі зазирає. Відразу видно, що я їй подобаюсь. Ах, Сюзі, Сюзі, я вже мрію про вечір...

Може, я був би не проти познайомитись ближче й з іншими дівчатами, але Сюзанна від мене не відходила і всіляко надавала знаки уваги. Ну, як то кажуть, від добра добра не шукають. Дівчина вона з усіх боків приваблива і, якщо вона і сама до мене така прихильна, то яка необхідність шукати іншу? І я танцював із красунею і другий танець, і третій...

До речі, Світлана теж здалася на танцполі з одним із світлих. Здається, він і за столом сидів поруч із нею, підбивав клини. Тепер кружляють разом, очей одне з одного не зводячи. Невже забула про бідного чоловіка, що нудиться в полоні? Ах, жінки, жінки... Ось Громова зі своїм кавалером наблизилися, і я зміг розглянути світлого. Хм, чому мені здається, що я цю особу вже бачив... Де? Коли? Не вдається згадати... Мабуть, бачив, я запам'ятав ці витончені чіткі риси... І ці темні пронизливі очі... Я не міг помилитися!

І тут підлога під ногами захиталася. Ні, я не стільки ж випив! Втім, здається, й решта помітила. Музика замовкла. Танцюючі зупинилися. Усі загомоніли... Що це може бути? Схоже на землетрус, але ж ми не на Землі! Неботрус, чи що?

Світлана.

Якщо це не те, про що я думаю... Про що я вже попереджала Абрі...

Гості зупинилися розгублено, заговорили всі разом. Потім пролунав удар у гонг, і, коли запанувала тиша, глашатай оголосив наказ короля Розуміна Першого: не панікувати, розійтися по своїх покоях, приїжджим вирушити до гостьових кімнат і чекати подальших розпоряджень.

Усі знову загомоніли, але почали розходитися. Клар висловив надію, що нічого страшного не сталося і скоро все з'ясується, але зараз слід виконувати наказ короля і він з великим жалем розлучається зі мною навіть на короткий час.

Залишившись одна, я рушила, підхоплена натовпом, до виходу, але мене впіймала за руку королівна світлих. Брови зведені, губу закусила, стурбована не на жарт. Вона потягла мене убік і вивела через бічний хід на балкон.

- Що сталося, Абрі?

- Думаю, саме те, про що ти попереджала. Темні підірвали один із проходів, десь на дальній заставі. Батько вже відправив війська.

- І це означає, що буде війна?

Королівна кивнула.

- Нікуди не дінешся, якщо король зі своїми радниками виявилися настільки недалекоглядними. Але я допоможу тобі повернутися на Землю.

- Правда? - Зраділа я. - Але ж проходи замкнені!

- Мені вдалося дістати одноразовий портал. Але... він може захопити лише двох. І тобі вирішувати, кого рятувати, чоловіка чи друга. Я завмерла збентежено. Як же так? Як я можу зробити вибір? Артем... Він начебто не надто хоче, щоб його рятували. Вже й дівчину собі підібрав, в'ється навколо неї, як дикий виноград. Але якщо на Небесах вибухне війна, то він може загинути. А Віллі? Якщо я не заберу цесаревича з собою, його ліквідують! Втім, якщо почалися бойові дії, то, гадаю, у світлих вистачить розуму зберегти життя Бруквіллу і використовувати це в переговорах? Можливо, якщо вони повернуть цесаревича, то темні відступлять? А якщо ні?

Віллі та Артем на шальках терезів... Вибір за мною... Але я не знаю!..

- Лано, поспішай, - підстьобувала мене королівна. – Не варто затримуватись тут жодну зайву хвилину.

- Але Віллі може загинути, якщо я його залишу!.. І Артем може загинути!

- Лано, роби вибір.

- З Артемом я дружу з дитячого садка... Ми завжди були разом... Я не можу покинути його, не можу повернутися без нього додому... Що я робитиму без нього?

Я була в повній розгубленості. Але Абрі раптом задоволено посміхнулася.

- Він дорогий тобі, Лано, і, гадаю, не тільки, як старий друг.

– Га? Що?

- Та зізнайся вже мені!

Та я сама собі зізнатися у цьому не можу! Як же так? Адже ми з Кротиком одвічні друзі, товариші по чарці, партнери з авантюр. Але... мені так боляче думати, що він переспав з Абрі, що він заграє з новою світлою красунею... Невже, я його ревную? Невже, я, справді, почала ставитися до нього, як... до чоловіка, який мені подобається? Та я сама шокована цими думками!

- Ти любиш Ара? – настирливо перепитує королівна.

- Так... Ні... Не знаю...

- Лано!

- Так! - Я це сказала... Сама собі не вірю!

- І я така рада за вас! Зараз шукаємо твого коханого, і я відправляю вас на Землю.