Глава 28. Плани міняються. 2.

Світлана.

Охи-ахи, ось і наш дорогий друг Артем Кротик власною персоною. Сорочка розстебнута на грудях, волосся скуйовджене, та попри це виглядає свіжим і задоволеним життям. Снідає. Смачно так снідає, аж самій ще захотілося кави з булочкою.

- Привіт, Свєтко! - махає рукою, підзиваючи.

- Привіт, Артеме. Ти як?

- Та все чудово! Дах над головою, сніданок на столі. Що ще потрібно?! А... як там ви з Бруквіллом?

- А що з Бруквіллом? Він – темний цесаревич, бранець світлих, сидить під замком, страшенно засмучений і, здається, небезпідставно. Мені дозволили його відвідати, але особливо не було чим його втішити, ми й самі тут на пташиних правах.

Чомусь ця новина Артема втішила. Не зрозуміло. Я присіла поруч на пуф, відщипнувши половину булки. Не можу дивитись, коли хтось їсть.

- Ти щось дізналася? – покосився на мене Кротик. - До мене, крім служниці, взагалі ніхто не заходив.

- У мене Абрі була. Уяви собі, вона, виявляється, місцева королівна.

- Та невже?! Ніколи не подумав би!

- Тож, будь у курсі, з ким переспав...

- Свєтко! Про що ти? Я був тоді бранцем...

- Ага, і вона взяла тебе силою, - хихикнула я.

Кротик зніяковів.

- Ти взагалі за темного цесаревича заміж вискочила.

- А хто в цьому винен? Твоя «бабуся», яка надіслала мене Бруквіллу в подарунок! Але в мене з моїм законним, так би мовити, чоловіком так досі нічого і не було, а тепер, швидше за все, і не буде.

Артем якось дивно подивився на мене. Його, що, турбували мої стосунки з цесаревичем? Але чому?

- Загалом ситуація така, - продовжила я. – Ми зараз перебуваємо на Перших Небесах, де мешкає раса світлих. Насправді я не бачу, чим вони відрізняються від темних. Не ангели, не святі, а просто люди. Небесні люди. У них є король і королева, у них є син - принц. Є ще донька - відома нам Абрі.

- Неймовірно, як королівна опинилася в Пеклі?

- Дух пригод покликав. Чи то гвіздок в одному місці. Щоб ти знав, саме Абрі була коханкою цесаря Вугрина і викрала ключ від проходу на Небеса. А потім, використавши мене, вона пробралася до палацу Локербрухентів, відчинила двері у свій світ і повернулася зі спецзагоном, захопивши нас і молодшого цесаревича.

- Ну, судячи з того, як нас прийняли, ми ще погостюємо, а потім попросимо повернути нас на Землю. А цесаревича відпустять, війни з Пеклом світлі не захочуть.

- Я теж так думала. Та й Абрі запевняла, що нам нічого не загрожує. Але мені вдалося підслухати розмову двох невідомих чоловіків, які проходили повз мою кімнату, і це все змінює! Вони хочуть знищити ключ, закрити проходи до Землі, залишити нас тут назавжди та вбити Бруквілла!

Артем відразу посерйознішав.

- Назавжди – не хочу, їжа тут не дуже.

- Це все, що тебе хвилює?

- Ні, я пожартував. Але, якщо все так, як ти кажеш, то, й справді, немає часу на жарти. Потрібно думати, як вибиратись.

- Мало того, нам ще й треба врятувати Віллі. Якщо почнеться війна між Пеклом і Першими Небесами, то постраждає і наш світ, адже він знаходиться між ними!

- Згоден, згоден... Який план?

- Жодного плану. Місцевості не знаємо, де перебувають проходи Землю – уяви не маємо. Союзників у нас немає.

- І що ж робити?

- Місця проходів знають лише особи королівської крові та довірені особи. У нас два варіанти. Нас сьогодні очікує знайомство з визначними пам'ятками  Небес та святковий прийом у короля. Отже, варто спробувати перетягнути на свій бік Абрі, або потрібно шукати нових союзників. Сподіваюся, що ми маємо трохи часу.

- Що ж, на цьому й вирішимо.

- Відмінно, тоді я пішла розшукувати королівну, - піднялася я, відправляючи до рота крихти, що залишилися від булочки.