Глава 28. Плани міняються.

Артем.

А сніданок у світлих не дуже. Омлет, кава, булочка... Взагалі-то я звик до міцного сніданку. Кілька котлет хоча б підкинули або сосисок. Якщо вони тут вегетаріанці, то я довго не витримаю. От все начебто добре виглядає. Покої розкішні, тепло, але не жарко, слуги тобі прислужують. У Пеклі теж було непогано, але там мені доводилося видавати себе за іншого, і я боявся викриття. А тут можна просто насолоджуватися життям. Я виспався, прийняв душ, ум’яв сніданок, зрозумів, що не наївся... Коли служниця прийшла забрати посуд, попросив її принести щось калорійне й ситне. Здається, дівчина була здивована, але принесла мені... нову порцію гарячого омлету з кавою та булочкою. На жаль.

Я розправлявся з другим заходом сніданку, роздумуючи, де зараз Світлана та Бруквілл, і чому вони досі не з'явилися. Ах, так, вони ж тепер подружжя... І сьогодні у них шлюбна ніч. Хоча, найімовірніше, не перша... Не думаю, що цесаревич до офіційного оголошення дотримувався целібату зі своєю наложницею. Напевно, і сьогодні вони мали бурхливу ніч, от і сплять досі.

Думка про те, що Свєтка тепер одружена, чомусь боляче різала по серцю. Дивно. Напевно, це через те, що ми більше не зможемо з нею дружити, як раніше. Сімейне життя накладає свої зобов'язання. Та що ж так у грудях щемить? Потрібно прийняти вибір Світлани, як належне, і... привітати молодих, порадіти за них. От прийде дівчина за тарілками, попрошу провести до їхніх покоїв... Потрібно щось вирішувати... Якщо хочуть, то нехай залишаються у світлих, а я... а мене нехай відправлять додому, на Землю...

Почулися кроки. Якщо служниця – попрохаю ще одну порцію…

Двері відчинилися, але увійшла не служниця, а Свєтка. Одна.

Світлана.

Охи-ахи, ось і наш дорогий друг Артем Кротик власною персоною. Сорочка розстебнута на грудях, волосся скуйовджене, та попри це виглядає свіжим і задоволеним життям. Снідає. Смачно так снідає, аж самій ще захотілося кави з булочкою.

- Привіт, Свєтко! - махає рукою, підзиваючи.

- Привіт, Артеме. Ти як?

- Та все чудово! Дах над головою, сніданок на столі. Що ще потрібно?! А... як там ви з Бруквіллом?

- А що з Бруквіллом? Він – темний цесаревич, бранець світлих, сидить під замком, страшенно засмучений і, здається, небезпідставно. Мені дозволили його відвідати, але особливо не було чим його втішити, ми й самі тут на пташиних правах.

Чомусь ця новина Артема втішила. Не зрозуміло. Я присіла поруч на пуф, відщипнувши половину булки. Не можу дивитись, коли хтось їсть.

- Ти щось дізналася? – покосився на мене Кротик. - До мене, крім служниці, взагалі ніхто не заходив.

- У мене Абрі була. Уяви собі, вона, виявляється, місцева королівна.

- Та невже?! Ніколи не подумав би!

- Тож, будь у курсі, з ким переспав...

- Свєтко! Про що ти? Я був тоді бранцем...

- Ага, і вона взяла тебе силою, - хихикнула я.

Кротик зніяковів.

- Ти взагалі за темного цесаревича заміж вискочила.

- А хто в цьому винен? Твоя «бабуся», яка надіслала мене Бруквіллу в подарунок! Але в мене з моїм законним, так би мовити, чоловіком так досі нічого і не було, а тепер, швидше за все, і не буде.

Артем якось дивно подивився на мене. Його, що, турбували мої стосунки з цесаревичем? Але чому?

- Загалом ситуація така, - продовжила я. – Ми зараз перебуваємо на Перших Небесах, де мешкає раса світлих. Насправді я не бачу, чим вони відрізняються від темних. Не ангели, не святі, а просто люди. Небесні люди. У них є король і королева, у них є син - принц. Є ще донька - відома нам Абрі.

- Неймовірно, як королівна опинилася в Пеклі?

- Дух пригод покликав. Чи то гвіздок в одному місці. Щоб ти знав, саме Абрі була коханкою цесаря Вугрина і викрала ключ від проходу на Небеса. А потім, використавши мене, вона пробралася до палацу Локербрухентів, відчинила двері у свій світ і повернулася зі спецзагоном, захопивши нас і молодшого цесаревича.

- Ну, судячи з того, як нас прийняли, ми ще погостюємо, а потім попросимо повернути нас на Землю. А цесаревича відпустять, війни з Пеклом світлі не захочуть.

- Я теж так думала. Та й Абрі запевняла, що нам нічого не загрожує. Але мені вдалося підслухати розмову двох невідомих чоловіків, які проходили повз мою кімнату, і це все змінює! Вони хочуть знищити ключ, закрити проходи до Землі, залишити нас тут назавжди та вбити Бруквілла!

Артем відразу посерйознішав.

- Назавжди – не хочу, їжа тут не дуже.

- Це все, що тебе хвилює?

- Ні, я пожартував. Але, якщо все так, як ти кажеш, то, й справді, немає часу на жарти. Потрібно думати, як вибиратись.

- Мало того, нам ще й треба врятувати Віллі. Якщо почнеться війна між Пеклом і Першими Небесами, то постраждає і наш світ, адже він знаходиться між ними!

- Згоден, згоден... Який план?

- Жодного плану. Місцевості не знаємо, де перебувають проходи Землю – уяви не маємо. Союзників у нас немає.