Глава 27. Обережно, світлі!

Світлана.

Кроки наближалися, і голоси ставали розбірливішими.

- Знищити! Знищити ключ негайно! Жодних контактів з Пеклом! – умовляв один із чоловіків.

- М-да... - Як би неохоче погоджувався другий. – Вперше ключ потрапив до наших рук, і слід його просто позбутися, аби не виникало ні в кого спокуси...

- Мало того, - скандував перший. - Слід перекрити всі проходи й на Землю! Інакше темні зможуть до нас пробиратися саме через неї!

Ні, ми так не домовлялися! А як же ми з Артемом?

- А як же земляни, яких ми витягли з Пекла? – запитав другий, наче почувши мою думку.

- Якщо волею долі вони потрапили до нас, то хай залишаються. Не треба, щоб вони розповідали на Землі усі про свою подорож до Пекла і на Небеса.

- Але якщо ми повністю припинимо контакти з Серединним світом, цим ми віддамо людство темним!

- Яка нам справа до людства?

- А що робити з цим бранцем, цесаревичем?

- Витягти з нього всю можливу інформацію та ліквідувати!

І оце світлі? Але як же так можна?

- Але як же так можна? – знову, ніби почувши мене, пролунав другий голос.

Що відповів перший, я вже не розібрала, бо кроки стихали і співрозмовники віддалялися від мене.

Ні, щось мені тут у них на хвалених Небесах зовсім не подобається. Потрібно думати, як вибиратись. Та й законного чоловіка, тобто, цесаревича Бруквілла, слід рятувати, бо я шлюбної ночі так і не дочекаюся...

Потрібно тікати. Схоже, довіряти тут нікому не можна. Хіба що Абрі? Вона ж нас сюди притягла. Хоча, я не певна, була вона відвертою чи знов брехала. Їй брехати, як з гори котитися. Спецагент, бачте… Можливо, її теж влаштовує залишити нас на небесах, а цесаревича ліквідувати? Хто знає... Спочатку слід поговорити з Артемом. І побачитися з Віллі...  Тут у двері постукали, я відскочила назад, до вікна, і сказала:

- Так, прошу.

Увійшла служниця в рожевій сукні до колін і у фартушку. Світлі прям такі світлі, а класовий поділ у них є, хтось королює, а хтось чистить туалети. Втім, на що я очікувала?

Дівчина поставила на столик тацю зі сніданком: омлет, кава і булочка. І я вирішила, що харчування зараз на першому місці, решта справ почекає.

Коли я закінчувала зі сніданком, у кімнату знову постукали.

Це була та сама служниця, вона передала мені, що леді Абріелла Прекрасна зайнята, і їй наказано відвести мене туди, куди я забажаю.

- До проходу на Землю! – одразу ж закинула я.

- Але місця проходу знають лише особи королівської крові та довірені особи!

Іншого я й не чекала, але перевірити треба було.

- Тоді до Бруквілла Темного!

- Так, це дозволено, - зраділа служниця.

Фух. Зараз я побачу свого чоловіка!

На мій подив, дівчина провела мене не в темницю, а просто на інший ярус, де, як вона пояснила, були гостьові кімнати. Єдине, що відрізняло Бруквілла від статусу гостя, це те, що кімната була замкнена на ключ. Служниця сказала, що прийде за мною через півгодини, і вийшла, провернувши ключ у дверях. Отже, я маю цілих тридцять хвилин наодинці з чоловіком. Може, шлюбну ніч, точніше, шлюбні півгодини організувати?

На жаль, нещасний вигляд цесаревича мене на сексуальні подвиги не надихнув. І чого він такий засмучений? Кімната шикарна, світла, дорого обставлена, тай сам не в ланцюгах, не в темниці. Годують непогано - мій погляд впав на столик, де майже незайманим залишався сніданок. Сам Бруквілл лежав одягненим на ліжку, підклавши під голову одну руку, і зі скорботним виглядом розглядав стелю. Я теж вгору подивилася, може щось там дуже цікаве? Та ні, звичайна ліпнина. Біла.

- Віллі!

Цесаревич повернувся до мене, дивлячись, ніби викинуте на вулицю щеня.

- А, це ти, Світла Лано... Повернулась додому... Задоволена життям... - з докором.

- Віллі... Відкрию тобі страшну таємницю, але я зовсім не з Небес. Я землянка. Тому додому я не повернулася і життям задоволена не дуже.

- Це правда? - В очах цесаревича з'явився інтерес. І розчароване: - Я одружився із землянкою!

- І що у цьому жахливого?

- Але ж земляни... вони такі... приземлені! І... тепер я можу припустити, що всі твої розповіді про пророцтво, про те, що ти станеш володаркою темних - це просто брехня!

- Ну... Навіщо так... Не брехня, а фантазії.

- Земляни люблять брехати! Як же я одразу не здогадався?! Як зміг потрапити в цю вміло розставлену пастку? Бажання правити Пеклом засліпило мені очі...

Здавалося, мій досі не консумований шлюб розсипається на очах. То що ж, побула цесарівною, й годі. Особливо жаліти нема за чим. Цесаревич зараз вигляд мав просто жалюгідний. Ніякого героїзму, спраги до життя. Просто здався обставинам.

- Гаразд, Віллі, вибач. Я була в твоєму світі бранкою, рабинею, подарунком. Мені треба було вижити...