Глава 26. На небесах. 3.

Абрі кахикнула, трохи посовалась на пуфику і продовжила:

- Я – світла, це тебе вже не дивує. Так само я не скажу нічого нового, якщо нагадаю про постійні конфлікти між темними та світлими. Щоправда, у свій час справа йшла до встановлення миру, ми навіть почали відвідувати один одного по туристиці. Але одного разу Пекло наглухо закрило всі проходи і довгі роки ми навіть не знали, що там відбувається. Раптом темні під прикриттям готують масове вторгнення на Небеса? Потім ми навчилися засилати шпигунів, використовуючи вимір, що знаходився між нами - Землю. Це було дуже непросто. Далеко не кожному це вдавалося, агентів довго готували. А ще слід було розрахувати точно місце і час, коли грані між світами тоншають… Та не буду вдаватися до подробиць. Мене відібрали в школу таємних агентів ще в підлітковому віці. Так я перетворилася на Темну Абрі, і вирушила до Пекла, щоб відшукати ключ. Мені вдалося втертися в довіру до темних і навіть потрапити до кола знаті. Я була представлена ​​до двору, самому Вугрину Темному і невдовзі стала його коханкою. Маю сказати, що він і не здогадувався, що я зі світлих. Ставши близькою до цесаря, я стала вхожа не тільки в його спальню, а й у кабінет, підглянула код на сейфі і викрала ключ. Тільки от використати його та відкрити прохід додому я не встигла. Мабуть, якась сигналізація, про яку я не знала, на сейфі була встановлена. Нагрянули охоронці, і мені ледве, використовуючи певні досягнення нашої цивілізації, вдалося втекти. Але я застрягла в Пеклі. Хоч у мене був ключ, але всі проходи знаходились на території особистих володінь цесаря, цесаревичів та їхніх найближчих родичів Локербрухентів. Вугрін Темний зрозумів, що його коханка насправді – світла шпигунка, і що це я поцупила ключ, і оголосив на мене полювання. Тому мені довелося на якийсь час піти в ліси, так би мовити, в підпілля. І «перетворитися» на руду. Так я промишляла то спокушаючи і обдурюючи мандрівників, то «чесним розбоєм», поки на моєму шляху не опинилися ви з Аром. Я, звісно ж, відразу здогадалася, що ніякі ви не темні зі світлою, а звичайні жителі Землі. І зрозуміла, що підете на все, аби добратися до переходу, тому вирішила йти за вами. Ви шукали перехід, але не знали, що без ключа не зможете ним скористатися, а в мене був ключ. Особливо мене потішило, коли стало відомо, що твого друга вважають за зниклого колись спадкоємця Локербрухентів. Я вчасно поквапилась, доставивши вас найближчим шляхом до багатостраждальної «бабусі» і напросилась до тебе в покоївки. А далі вже все само собою склалося. Супроводжуючи тебе, Лано, я отримала можливість, якої не мала до цього часу. Коли леді Грителла зібрала вас усіх у своєму кабінеті, я зрозуміла, що можна не просто піти, а піти з користю. Опинившись під час балу в палаці Локербрухентів, я знайшла прохід, вирушила на Небеса, а потім повернулася, тільки вже не одна. Оперативна група світлих захопила тебе і Ара, не лишати ж вас на розтерзання темним! Адже рано чи пізно, але вони здогадалися б, що твій друг зовсім не зниклий колись Ар Темний. А закінчити своє життя на пласі чи на багатті – повірте, це погана справа.