Глава 26. На небесах.

Світлана.

Десятка з півтора воїнів у сріблястому одязі обступили нас, націливши на нас свою зброю... Я протерла очі, може, мені це все лише здається? Та ні! Одного з цих таємничих воїнів я навіть пізнаю. Точніше, одну. Вона й одягнена не так, як усі, а в звичайну для цього світу довгу сукню, і руде волосся, густе, злегка хвилясте, розсипалося по плечах. Абрі, розбійниця в минулому і моя покоївка в теперішньому, що ми ще про неї не знаємо? Вона окинула поглядом нашу застиглу компанію і почала невиховано тицяти пальцем в Ара, в мене, командуючи:

- Цього забирайте. Цю також... І... ось цього, - її пальчик вказав на Бруквілла, мого щойно придбаного, але ще не використаного жодного разу чоловіка.

Воїни в сріблястому слухняно схопили нас в обійми, і канати стрімко помчали вгору, в цю брудну кашу з хмар, я тільки скрикнула і встигла.

Артем.

Та це ж викрадення серед білого дня! Із палацу темних Локербрухентів! І, наскільки я розумію стан речей, викрали нас світлі! Високий стрункий воїн обхопив мене за талію і відразу злетів до стелі. Хотів був відбиватися, але помітив, що і Світлана «підноситься» в обіймах іншого воїна. І волає не по-дитячому, тобто, матюкаючись, на чому світ стоїть. А на чому світ стоїть, я не знаю, космогонію поки що не вивчив, але вирішив, що, може, не варто заважати долі. Від світлих спуститися додому має бути легше, ніж утекти від темних. Та й Свєтку без догляду не можна лишати.

Принагідно я помітив, що вкрали і новоявленого чоловіка Свєтки, цесаревича Бруквілла. Ось його варто було б залишити... Нащо він здався?

А ще майнуло руде, злегка кучеряве волосся Абрі.  Звідки хоч вона тут узялася? І чому разом з нападниками?

Стіл у приймальні залишився далеко внизу, а ми мчали немов у ліфті з прозорими стінами все вище і вище. Темний тунель – і ми вискочили з-під землі у нашому рідному світі! Земля! Зупиніть, я зійду! Ми зі Свєткою зійдемо! Нам вище не треба!

Але хто ж нас слухав? Рідна твердиня залишилася далеко внизу, ліси, поля, міста зливались у райдужну масу, а ми підіймалися все вище і вище, у ватяний шар хмар. Відчуття, коли різко знижується тиск, було подібно до підйому з водних глибин на поверхню. Голова закрутилася, в очах замиготіли чорні мушки, свідомість поплила і відключилася.