Глава 23. Зустріч на сходах.

Артем.

Я її навіть не впізнав спочатку. Втік я, значить, від своїх новоявлених родичів і спускаюся широкими сходами палацу, перескакуючи через пару сходинок, щоб скоріше дістатися до карети леді Грі і вирушити рятувати свою зниклу подругу, а назустріч мені піднімається гостя, що спізнилася. Точена фігурка, тонкі риси обличчя, шикарна грива хитромудро вкладеного волосся. У мене відразу асоціація з Попелюшкою, навіть погляд машинально вниз опускаю, щоб подивитися, чи не в кришталевих черевичках ця красуня. І тут прекрасна незнайомка як ухопить мене за комір! Так рвонула, що я ледве не впав.

– Куди це ти намилився? Ану стій!

А я дивлюся на неї... Риси знайомі, але ніяк не можу зв'язати цю красуню зі своєю подругою, з якою ми стільки гулянок пережили разом. Світлана? Та не може бути!

Світлана.

Він мене навіть не впізнав! Я, значить, така гарна, в шикарній бальній сукні, мов казкова принцеса, повільно, з гідністю підіймаюсь широкими сходами до входу до палацу Локербрухентів, злегка піднявши поділ сукні, щоб не впасти. А Артем, скуйовджений, немов горобець, якраз вискакує з палацу і спускається тими ж сходами вниз. У нього, бачте, якісь термінові справи. Про подругу свою, тобто про мене, взагалі вже забув, лорд-самозванець! Правда, поглядом по моїй фігурі ковзнув, і відразу на ніжки перевів, як і будь-який мужик думає лише про те, як дівчині під спідницю зазирнути. Прикро. Доведеться самій про себе нагадати. Хотілося через вроджений характер підніжку зробити, але вчасно згадала, що я зараз не учениця середньої школи, а наречена молодшого цесаревича, і не годиться мені поводитись по-дитячому. Тому я просто вхопила Артема, що пробігав повз, за ​​комір.

- Куди це? Стій!

Він на мене дивиться, губами плямкає, розгубився, слова вимовити не може. Звісно, що не чекав, що я нагоджуся і його планам, не знаю вже яким, зможу завадити.

- С-світлана? - нарешті видавив здивовано.

- А то хто ж? А ти це куди намилився, Кротику?

- Куди? Та тебе рятувати з лап мерзенного рабовласника!

Ага, то я й повірила. Швидко зорієнтувався, що слід сказати, щоб я не гнівалась. Але я чудово розумію, що, якби ти мене рятувати збирався, то зробив би це ще добу назад! Та за цей час зі мною що тільки могло трапитись! Але мій дружечок просто забув про свою подругу безхмарного дитинства, а коли побачив - почав виправдовуватися. Гаразд, змовчу. Вдаю, що повірила.

- Добре, - говорю. – Тільки мене рятувати не треба.

- Це ще чому? Ти ж у гарем потрапила! Чи, може, там тобі сподобалося, га? – примружився єхидно.

- По-перше, не сама потрапила, а мене твоя люба бабусечка цесаревичу подарувала. А по-друге, цесаревич гарем розпустив, мене заміж покликав і ось зараз чекає на моє прибуття, щоб прилюдно оголосити законною дружиною!

- Ось, значить, як... - Артем потемнів обличчям, губи кусає.

 А що, не думав, що твоя стара подружка така гарна, що може стати цесарівною?