Глава 23. Зустріч на сходах.

Артем.

Я її навіть не впізнав спочатку. Втік я, значить, від своїх новоявлених родичів і спускаюся широкими сходами палацу, перескакуючи через пару сходинок, щоб скоріше дістатися до карети леді Грі і вирушити рятувати свою зниклу подругу, а назустріч мені піднімається гостя, що спізнилася. Точена фігурка, тонкі риси обличчя, шикарна грива хитромудро вкладеного волосся. У мене відразу асоціація з Попелюшкою, навіть погляд машинально вниз опускаю, щоб подивитися, чи не в кришталевих черевичках ця красуня. І тут прекрасна незнайомка як ухопить мене за комір! Так рвонула, що я ледве не впав.

– Куди це ти намилився? Ану стій!

А я дивлюся на неї... Риси знайомі, але ніяк не можу зв'язати цю красуню зі своєю подругою, з якою ми стільки гулянок пережили разом. Світлана? Та не може бути!

Світлана.

Він мене навіть не впізнав! Я, значить, така гарна, в шикарній бальній сукні, мов казкова принцеса, повільно, з гідністю підіймаюсь широкими сходами до входу до палацу Локербрухентів, злегка піднявши поділ сукні, щоб не впасти. А Артем, скуйовджений, немов горобець, якраз вискакує з палацу і спускається тими ж сходами вниз. У нього, бачте, якісь термінові справи. Про подругу свою, тобто про мене, взагалі вже забув, лорд-самозванець! Правда, поглядом по моїй фігурі ковзнув, і відразу на ніжки перевів, як і будь-який мужик думає лише про те, як дівчині під спідницю зазирнути. Прикро. Доведеться самій про себе нагадати. Хотілося через вроджений характер підніжку зробити, але вчасно згадала, що я зараз не учениця середньої школи, а наречена молодшого цесаревича, і не годиться мені поводитись по-дитячому. Тому я просто вхопила Артема, що пробігав повз, за ​​комір.

- Куди це? Стій!

Він на мене дивиться, губами плямкає, розгубився, слова вимовити не може. Звісно, що не чекав, що я нагоджуся і його планам, не знаю вже яким, зможу завадити.

- Світлана? - нарешті видавив здивовано.

- А то хто ж? А ти це куди намилився, Кротику?

- Куди? Та тебе рятувати з лап мерзенного рабовласника!

Ага, то я й повірила. Швидко зорієнтувався, що слід сказати, щоб я не гнівалась. Але я чудово розумію, що, якби ти мене рятувати збирався, то зробив би це ще добу назад! Та за цей час зі мною що тільки могло трапитись! Але мій дружечок просто забув про свою подругу безхмарного дитинства, а коли побачив - почав виправдовуватися. Гаразд, змовчу. Вдаю, що повірила.

- Добре, - говорю. – Тільки мене рятувати не треба.

- Це ще чому? Ти ж у гарем потрапила! Чи, може, там тобі сподобалося, га? – примружився єхидно.

- По-перше, не сама потрапила, а мене твоя люба бабусечка цесаревичу подарувала. А по-друге, цесаревич гарем розпустив, мене заміж покликав і ось зараз чекає на моє прибуття, щоб прилюдно оголосити законною дружиною!

- Ось, значить, як... - Артем потемнів обличчям, губи кусає.

 А що, не думав, що твоя стара подружка така гарна, що може стати цесарівною?

Артем.

Я, значить, ризикую своїм життям, прихильністю «бабці» та стосунками з правлячою сім'єю, щоб урятувати подругу, а вона заявляє мені, що рятувати її не треба, що вона вже цесаревича обкрутила і заміж за нього виходить. За цесаревича! І що вона думає? Про рідний дім, що, забула вже?

- Світлано, - кажу серйозно, - досить нісенітниці молоти. Яке "заміж"? Загалом так: я тебе забираю зараз, ми викрадаємо карету і змиваємося з цього свята життя. Потім знаходимо прохід на Землю і повертаємось додому. Про Пекло забудемо, мов про страшний сон.

А Свєтка дивиться на мене, мов на нерозумного малюка, і хитає головою:

- Ні, Артемчику, це тобі досить нісенітниці молоти. Гадаєш, усе так просто? Ти вже й темним лордом побував, а прохід так і не знайшов.

- Та не можу ж я просто в лоба запитати у бабці про прохід! Потрібен час!

- Тихіше, - Свєтка прикладає долоню до мого рота, і я мимоволі вдихаю її неймовірний аромат. - Я про це й кажу. Потрібен час. Якщо ми зараз втечемо, два дебіла в нарядах для званого вечора і без копійки в кишенях, куди ми подінемось? Як жити будемо? Хіба що до бродячого цирку залишитися прибитися. Ні, ми зараз начебто непогано влаштувалися, і давай нічого не псувати. Ти залишишся Аром Темним, я вийду заміж за Віллі...

- Ні!..

- Ніяких "ні". Саме в такому варіанті ми матимемо можливість дізнатися про проходи на Землю, а коли дізнаємося, тоді вже й вирішуватимемо, що далі робити. Якось так.

Обходжу Свєтку повільно, змушуючи її повертатися, і дивуюся, як змінюється її обличчя у різному освітленні. Ніколи навіть не підозрював, що вона може бути такою гарною. Мимоволі тягнуся до неї... Але мене зупиняє долоня, що вперлася в груди.

- Тихо!.. Мені теж хочеться обійняти тебе по-дружньому. Але не годиться нареченій цесаревича обійматися на порозі з іншим. Артеме, та будь серйознішим!

- Але ти ж станеш дружиною цього Бруквілла, чи то як його? Тобі доведеться з ним... з ним...

- Ой, не думаю, що це буде таке жахливо. Цесаревич дуже гарний собою. Та не хвилюйся ти так! Чи ти за цесаревича переживаєш? Постараюся не надто його в себе закохувати.