Глава 22. На бал. 2.

Артем.

Прокинувся я наступного дня майже перед обідом. Все ж таки доза снодійного виявилася занадто сильною. Але почував себе вже набагато краще, навіть сам зміг підвестися. Зрозуміло, що насамперед я поспішив відвідати Свєтку. Яке було моє здивування, коли в її кімнаті нікого не було. Але ж стара стверджувала, що вона гаразд! Тільки тут до моєї голови, що й досі поболювала, дійшла думка, що не просто ж так моїй подрузі підсипали у питво снодійне. Щось стара інтриганка задумала. І, боюсь, що нічого доброго.

Я негайно кинувся до леді Локербрухент.

- Ар, ти зовсім забув про гарні манери? – Суворо зупинила вона мене, коли я без стуку увірвався в її покої.

- Леді Грі! Вибачте мені, але я прийшов дізнатися, де Світла Лана!

- Хлопчик! Нестриманий і невихований! Доведеться над тобою попрацювати.

- Я запитав про Світлу, леді Грі! Ви казали, що вона у повному порядку!

- Так і є.

- Але де вона?!

- Я... подарувала світлу молодшому цесаревичу, він збирає екзотичних дівчат для гарему.

- Що?! Для гарему? Та як ви могли, леді Грі? Адже я казав, що світла для мене дуже важлива! Я негайно вирушаю за Ланою...

- Стривай, онучку. По-перше, відібрати у цесаревича подарунок неможливо, ти розумієш. Хіба ти хочеш, щоби Локербрухенти стали ворогами правлячого дому? По-друге, для світлої це найкращий, найбезпечніший варіант. Вона буде під захистом цесаревича, ніхто не коситиметься на неї і не тицятиме пальцями. У нас вона не могла б залишитись, тримати у себе світлих – це моветон. Таке може собі дозволити лише цесаревич.

- Але я не можу дозволити їй стати рабинею в гаремі!

- Аре, остигни, якою рабинею? Та для неї це буде курорт! Всі блага – на блюдечку, тільки й роботи, що задовольнити іноді цесаревича.

В тому то й справа. Я як подумаю про це... Свєтка і гарем! Та це ж дві зовсім несумісні речі! Точніше, Світлана не річ, щоб хтось вирішував її долю, але справа навіть не в тому. Вона моя подруга дитинства, я не можу її залишити в біді. Але й кидатися до цесаревича з вимогою повернути подарунок не можна, бо невідомо, які це матиме наслідки... Слід обміркувати, як витягти Свєтку з гарему... І що, коли отой клятий цесаревич її вже… того?..

- По-третє, - продовжувала стара, - сьогодні до нас з'їдуться гості на бал на честь повернення мого онука з полону. Буде і цесар із синами. І в тебе буде можливість ввічливо запитати цесаревича Бруквілла, як там Світла Лана.

Ага, в голові закрутилися думки. Поки цесаревич буде тут, на балу, мені треба буде поїхати до його палацу, прокрастись до гарему та забрати Свєтку. Сказати легко, але як усе це провернути на ділі? Не знаю як, але подругу треба рятувати...

- Аре, - вивела мене з роздумів леді Грителла, – заспокойся. Ти спав півтори доби. Все, що могло статися зі світлою, вже сталося. І, повір, нічого поганого для неї немає в тому, що вона стане коханою одаліскою в гаремі цесаревича.

Ага.

Бал розпочався за розкладом. Гості все прибували, а я в новому костюмі, який немилосердно чесався, стояв поряд з леді Грителлою і вітав прибулих, хоч усі думки мої були поряд зі Свєткою. А ось і сам цесар Вугрін Темний, смаглявий худорлявий чоловік середнього зросту, ніс гачком, підборіддя вольове. Висловлював радість з приводу того, що знайшовся його племінник (ось щойно дізнався, що я, тобто справжній Ар Темний – племінник цесареві), навіть по-родинному потріпав мене по тім’ячку. За ним підійшов старший цесаревич, Слоумін, схожий на батька, тільки високий, статний, сповнений почуття власної гідності, з кузеном, тобто зі мною, не фамільярничав, тримав дистанцію. А ось і сам Бруквілл, молодший цесаревич. Він з юрби виділявся. І одяг на ньому незвичайний, і зачіска не як у всіх. На решті гостей чоловічої статі камзоли, на ньому – чорний фрак. Всі носять волосся до плечей, у Бруквілла поголені скроні, а шевелюра пишна і струїться, мов морська хвиля. Так, той ще тип. Але до мене підійшов з усмішкою, шепнув на вухо подяку за подарунок і поплескав по спині. Мене аж скрючило від його «дружніх» дотиків.

- Як вона? - спитав так само тихо я.

- Бездоганна! - Тільки й отримав у відповідь.

Нічого, от тільки мені не треба буде стояти біля леді Грителли і кивати, мов бовванчик, гостям, що прибувають, тихенько змиюся, звелю кучеру відвезти мене до палацу молодшого цесаревича і Свєтку врятую! Я продовжував натягнуто посміхатися і кивати головою, поки гості не закінчилися, вірніше, всі вже привітали мене і розосередилися по залі. Одні зібралися купками, інші потягнулися до столів із закусками, молодь вирушила до танцювального помосту. А я, скориставшись тим, що бабця зайнялася розмовою з такими ж, як вона, старими лордами та «ледями», вислизнув із зали і рвонув униз сходами рятувати подругу.