Глава 21. Цесаревич. 2.

Артем.

В очах миготіли мушки і зірочки, а свідомість весь час зривалася в політ, але я раз у раз повертався, поки, нарешті, не зрозумів, що політ був уві сні, а я... ось він, я. Лежу, голова тріщить і, взагалі, хреново. Спробував розплющити очі і застогнав, так різко вдарило по зорових нервах світло свічок.

- Лорд прийшов до тями! Його темність опритомніла! – почувся жіночий голос і тупіт ніг.

Саме так, прийшов до тями, навіщо тільки так кричати, га? Я не стримав стогін і ухопив руками голову, щоб не розкололася.

Почулися човгаючі кроки і владне:

- Залиште нас!

Бабуся! Я спробував хоча б розплющити очі, встати мені поки що ніяк не вдасться. Виявилось, що я перебуваю в ліжку, у своїх покоях, але не дає мені спокою одна думка. Не вдається її оформити... О, здається, я не засинав у своїх покоях. А де ж тоді? І чому так погано себе почуваю?

Леді Грителла в темному одязі нависла наді мною, як та гора:

- І якого хріну, онучку, ти висьорбав мало не цілий глечик зі снодійним, га?

Що? І тут я згадав! Адже я випив трохи компоту в кімнаті у Свєтки. Отже, це її збиралися отруїти чи приспати? Що з нею? Я спробував підвестися і впав на подушки без сил.

- Де Світла? – прохрипів. – Вона жива?!

- Вона випила набагато менше, ніж ти, тож вже, гадаю, у повному порядку, - заспокоїла мене стара.

- Але навіщо?..

- А про це ми поговоримо завтра, онучку.

Яке завтра? Мені треба сьогодні ж побачити Свєтку, переконатися, що з нею все добре. На жаль, голова паморочилася і підвестися мені не вдавалося.

- Я рада, що ти, нарешті, прийшов до тями, Аре. Я хвилювалася. Ти поводився дуже необачно. Але тепер все буде гаразд. Ти маєш поспати, відновитися, набратися сил...

- А Лана? Вона точно в порядку?

- В повному. Ти, що, хлопчику, не віриш мені?

- Вірю... - Вимушений вірити, тому що все одно встати зараз для мене неможливо, але, як тільки зможу піднятися, відразу ж відшукаю Світлану і з’ясую, що відбувається.

Важкий нервовий сон знов накрив мене з головою…