Глава 20. Дарунок. 3.

- Про що ти, люба Лано? Навіщо тобі вмирати?

- А ви вважаєте, що я хочу? Але ж усім відомо, що цесаревич присягнув батькові, що як тільки доведе гарем до десятка, так і одружиться...

– А нас куди? – на обличчях дівчат змінювали одне одного недовіра, здивування, страх, навіть розпач.

– Куди нас? Піф-паф – і нема проблем! - Я картинно стрільнула пальцями.

Одаліски завмерли, на очах у них з'явилися сльози.

- Мабуть, тому, - припустила та, що була схожа на кішку, - Бруквілл і не поспішав купувати десяту, щоб не розлучатися з нами.

- Але мене йому подарували, і тепер вже нічого не вдієш, - знизала плечима я.

- Але ми не хочемо піф-паф... - прошепотіла крилата.

А я зловтішно продовжувала:

- Сьогодні після вечері до моєї опочивальні прийде господар, а завтра – все. Недовгим буде щастя!.. – і я знову заплакала.

- Що ж робити?! Ми не хочемо вмирати!

- Тоді треба тікати, - сказала я. - Ви знаєте, як вибратися з палацу?

- У принципі, це не проблема, – відповіла крилата. – Палац можна залишити через чорний хід на кухні, просто у нас раніше навіть гадки не виникало…

- Чудово! - Вигукнула я. – Тоді зараз витирайте сльози, щоб ніхто не здогадався про наші плани, тихенько збирайте речі та коштовності, подаровані господарем. А після вечері, коли мене поведуть готуватися до зустрічі з цесаревичем, я постараюся відвернути на себе увагу слуг, а ви вдасте, що розходитесь по опочивальнях, а самі тихенько залишите палац.

- А ти? Як же ти? – занепокоїлась крилата.

- Залишіть двері незачиненими. Я піду, коли цесаревич утомиться й засне. - Так, на картині він дуже гарний, але якщо не сподобається мені в реальності, то доведеться щось вигадувати і тікати за гаремом.

- О, ми хвилюватимемося про тебе...

- Не варто. Зі мною все буде добре. Давайте, дівчатка, розходимося...

Я повернулася до своєї опочивальні і з чистою совістю провалялася весь час до вечері. Скажете, що руйную усе стале? А нічого тут гареми заводити!

За вечерею ми з дівчатами тільки переморгувалися і непомітно посміхалися. Сподіваюсь, що на них чекає доля цікавіша, ніж жити в дівчачому гуртожитку і ділити одного мужика на дев'ятьох.

Після вечері мене повели в купальні, і вже тут я постаралася вимотати всім нерви: то вода надто гаряча, то надто холодна, то я хочу трояндову олію замість олії з виноградних кісточок, то мені зробили боляче, коли пемзою п'ятку шліфували. Коротше, нечисленні слуги, що працювали у гаремі, були зайняті виключно мною, а одаліски тим часом спокійно залишили, як я сподіваюсь, палац.

Як я не тягнула час, зрештою була викупана, розчесана, змащена олійками і повністю готова до приходу цесаревича. Якось хвилююче.

Як правило, на першому побаченні я на секс не ведуся. Але й у гаремі я досі жодного разу не бувала, треба підлаштовуватись під нові реалії.

Лулу запалила в моїй опочивальні свічки, які тхнули пахощами так, що я навіть чхати почала, дала мені останні настанови і, дивлячись на мене щасливим поглядом, залишила кімнату. Цікаво, вона й справді так любить свого господаря? Приємне чортівка, не хочу, щоб її покарали за втечу одалісок. Треба щось вигадати...

Так, готуємось морально до зустрічі з цесаревичем. Лежимо на боці, на купі подушок, підставивши під голову кулачок. Дивимося томно й захоплено. І твердимо собі: я найкраща, я найкраща...

Шурхіт завісок, що відсуваються, повідомив, що гість на порозі...