Глава 20. Дарунок.

Світлана.

Давно неприємності не траплялися, так? Лишень намірилася трохи відпочити в замку у темної леді... Ех!..

Коли я прийшла до тями, голова просто розколювалася. В очах пливло, двоїлось і не вдавалося навіть розібрати, де це я. Судячи з відчуттів, руки-ноги не зв'язані, та й то хліб. Чи не так все погано, чи… гірше вже нікуди. Я застогнала, спробувавши перевернутися набік, і біля мого рота відразу утворилася чашка. Тільки зараз зрозуміла, як пересохло у роті, язика не повернути. Не будуть же мене знов труїти, так? І я випила запропоновану гіркувату рідину. Стало легше.

- Дорогенька, як почуваєтеся?

О, дорогенька! Значить, не так все погано. Я прокліпалася, зір сфокусувався на літній чортівці, що схилилася наді мною.

- Де я? - Постаралася, щоб мій голос звучав якомога слабко і безпорадно.

- Вас, Світла Лано, леді Грителла Локербрухент подарувала молодшому цесаревичу, Бруквіллові Темному.

- А що, є ще й старший цесаревич? - Запитала я на автоматі.

- Звісно, старший цесаревич - Слоумін Темний, а сам Його Темність цесар - Вугрін Темний.

Добре, хоч не запитала, чи багато в цесаря вугрів. Тут до мене дійшов сенс слова «подарувала». Як так подарувала? Ну, леді Грі, я до вас доберуся. І не подивлюся на ваш похилий вік, стара ссс...

- Отже, подарували мене, - повторила я вголос. – І що це для мене означає?

- Що ви, Лано Світла, тепер у гаремі Бруквілла Темного.

- У гаремі, значить... - Втішили. Все одно я втечу. - І чи великий у цесаревича гарем?

- О, зовсім ні! Усього дев'ять особин. Тільки...

Особин? Гаразд проїхали.

- Що «тільки»?

- Молодший цесаревич дуже екстравагантний, часто йде проти традицій. От і гарем він зібрав... дещо незвичний.

Цікаво-цікаво!

- І в чому ж незвичність цього гарему?

- У ньому немає людських дівчат чи молодих чортівок. Ви, ось, наприклад, змогли потрапити до гарему цесаревича тільки завдяки тому, що ви є світлою, а це дуже незвичайно для нашого світу.

Не дуже й хотілося.

- А мати гарем – це, взагалі-то, узгоджується із традиціями?

- О, так. Якщо у темного лорда немає законної дружини, він може мати свій гарем.

- Ага... А старший цесаревич і сам цесар мають гареми чи вони одружені?

- Цесар - вдівець, старший цесаревич ще неодружений, тому вони мають гареми.

Я підвелася, потрясла головою, начебто вже зовсім непогано почуваюся.

- Ще зілля? – охоче запропонувала чортівка.

- Ні, не треба. А як тебе звати. Ти тут головна?

- Так, я в гаремі - розпорядниця, а звуть мене Лулу.

- Гарне ім'я... А хто це? - На одній зі стін висіла велика картина, що зображувала молодого чоловіка на коні. Чоловік був смаглявий, чорноволосий, горбоносий, що видавало в ньому особу кавказької національності. І, загалом, досить привабливий, якщо, звичайно, митець йому не лестив. На вершнику був багатий одяг, розшитий дорогоцінним і напівдорогоцінним камінням, так само розкішно були прикрашені піхви меча і збруя коня.

- То це і є молодший цесаревич! - засяяла Лулу.

- І що, він і в житті такий... симпатичний?

- Та ще кращий! У сто разів! Бруквілл Темний – справжній красень!

Гаразд, повіримо на слово. Може мені тоді не варто поспішати з втечею невідомо куди? Цесаревич добрий, вродливий, неординарний, поживу в нього. Може, довідаюсь, де знаходиться прохід на Землю. Тільки от ділити його ще з дев'ятьма одалісками я зовсім не маю наміру.