Глава 20. Дарунок.

Світлана.

Давно неприємності не траплялися, так? Лишень намірилася трохи відпочити в замку у темної леді... Ех!..

Коли я прийшла до тями, голова просто розколювалася. В очах пливло, двоїлось і не вдавалося навіть розібрати, де це я. Судячи з відчуттів, руки-ноги не зв'язані, та й то хліб. Чи не так все погано, чи… гірше вже нікуди. Я застогнала, спробувавши перевернутися набік, і біля мого рота відразу утворилася чашка. Тільки зараз зрозуміла, як пересохло у роті, язика не повернути. Не будуть же мене знов труїти, так? І я випила запропоновану гіркувату рідину. Стало легше.

- Дорогенька, як почуваєтеся?

О, дорогенька! Значить, не так все погано. Я прокліпалася, зір сфокусувався на літній чортівці, що схилилася наді мною.

- Де я? - Постаралася, щоб мій голос звучав якомога слабко і безпорадно.

- Вас, Світла Лано, леді Грителла Локербрухент подарувала молодшому цесаревичу, Бруквіллові Темному.

- А що, є ще й старший цесаревич? - Запитала я на автоматі.

- Звісно, старший цесаревич - Слоумін Темний, а сам Його Темність цесар - Вугрін Темний.

Добре, хоч не запитала, чи багато в цесаря вугрів. Тут до мене дійшов сенс слова «подарувала». Як так подарувала? Ну, леді Грі, я до вас доберуся. І не подивлюся на ваш похилий вік, стара ссс...

- Отже, подарували мене, - повторила я вголос. – І що це для мене означає?

- Що ви, Лано Світла, тепер у гаремі Бруквілла Темного.

- У гаремі, значить... - Втішили. Все одно я втечу. - І чи великий у цесаревича гарем?

- О, зовсім ні! Усього дев'ять особин. Тільки...

Особин? Гаразд проїхали.

- Що «тільки»?

- Молодший цесаревич дуже екстравагантний, часто йде проти традицій. От і гарем він зібрав... дещо незвичний.

Цікаво-цікаво!

- І в чому ж незвичність цього гарему?

- У ньому немає людських дівчат чи молодих чортівок. Ви, ось, наприклад, змогли потрапити до гарему цесаревича тільки завдяки тому, що ви є світлою, а це дуже незвичайно для нашого світу.

Не дуже й хотілося.

- А мати гарем – це, взагалі-то, узгоджується із традиціями?

- О, так. Якщо у темного лорда немає законної дружини, він може мати свій гарем.

- Ага... А старший цесаревич і сам цесар мають гареми чи вони одружені?

- Цесар - вдівець, старший цесаревич ще неодружений, тому вони мають гареми.

Я підвелася, потрясла головою, начебто вже зовсім непогано почуваюся.

- Ще зілля? – охоче запропонувала чортівка.

- Ні, не треба. А як тебе звати. Ти тут головна?

- Так, я в гаремі - розпорядниця, а звуть мене Лулу.

- Гарне ім'я... А хто це? - На одній зі стін висіла велика картина, що зображувала молодого чоловіка на коні. Чоловік був смаглявий, чорноволосий, горбоносий, що видавало в ньому особу кавказької національності. І, загалом, досить привабливий, якщо, звичайно, митець йому не лестив. На вершнику був багатий одяг, розшитий дорогоцінним і напівдорогоцінним камінням, так само розкішно були прикрашені піхви меча і збруя коня.

- То це і є молодший цесаревич! - засяяла Лулу.

- І що, він і в житті такий... симпатичний?

- Та ще кращий! У сто разів! Бруквілл Темний – справжній красень!

Гаразд, повіримо на слово. Може мені тоді не варто поспішати з втечею невідомо куди? Цесаревич добрий, вродливий, неординарний, поживу в нього. Може, довідаюсь, де знаходиться прохід на Землю. Тільки от ділити його ще з дев'ятьма одалісками я зовсім не маю наміру.

- І коли мені чекати візиту його темності, Лулу?

- Сьогодні ж після увечері слуги підготують вас, Світла Лано, проведуть традиційне обмивання і намастять тіло дорогоцінними маслами. І після ви будете у своїй опочивальні чекати приходу господаря.

- Угу. А поки я не проти б поїсти, - а то ввечері повечеряти не встигла, а сніданок, як я здогадуюсь, взагалі давно пройшов без моєї участі.

- Дівчата якраз зібралися в малахітовій їдальні на обід, це буде чудова нагода познайомитись!

- А мене не отруять «доброзичливці»? Навіщо їм зайва претендентка на увагу цесаревича?

- О ні! Всі дівчата спокійні та доброзичливі, ви подружитеся, обіцяю вам, Світла Лано!

Гаразд, що поробиш, коли їсти хочеться? Доведеться ризикнути, заодно подивлюся, що собою представляють ці «спокійні та доброзичливі».

Лулу провела мене до їдальні, де за спільним столом уже сиділо дев'ять дівчат, представила мене, вказала на вільне місце і залишила нас самих. Що там з етикету? Чи потрібно щось сказати? Чи можна одразу починати дегустувати ці чудові страви? Я почала з другого.

Дівчата дивилися на мене насторожено й уважно, навіть із певним побоюванням. А вони, і справді, дуже незвичайні! Просто кунсткамера якась! Найсміливішою виявилася кучерява блондинка з тонкими, немов у метелика, крильцями, що струменіли по спині, мов плащ. Вона сказала, що всі дуже раді бачити мене у своїх рядах і почала представляти решту дівчат. Щиро кажучи, я навіть не намагалася запам'ятати їхні імена. Все одно нам із ними разом не жити. Тому я кивала, жувала і просто із зрозумілим подивом розглядала одалісок.