Глава 19. Леді Грі.

Артем.

Стара, що стояла переді мною, виглядала грізною. Пряма, як палиця, суха, як вобла, велична, мов самка кондора. Вона обмацувала мене своїми довгими чіпкими пальцями, схожими на пташині лапки. Спочатку плечі, груди, потім перейшли на обличчя. Навіть схилилася до мене і понюхала.

- Ар... Темний Ар... Ти пахнеш не так, як у дитинстві. Це не дивно, стільки років прожити у ворожому світі... Ти такий великий! Незвично... Але ти гарний!

Я не перебивав, хай стара виговориться. Не заявила одразу, що самозванець, отже, є надія, що прийме.

- Тобі багато лиха довелось пережити, мій хлопчику... Але тепер все буде добре.

- Кх... Так, леді Грителла, - прочистивши горло, сказав хрипко я.

- Можеш називати мене по-родинному, леді Грі.

Хм, по-родинному... Не бабуся чи бабуня, а леді Грі. Гаразд, здається, і це є найбільшим визнанням мене, як свого родича.

- Так, леді... Грі.

- Уявляю, який ти змучений... Тобі слід відпочити. Зараз мої люди проведуть тебе до твоїх покоїв, ти зможеш прийняти ванну, переодягнутися. Так, з тобою, як мені сказали, світла?

- Світла Лана, - кивнув я. - Саме вона допомогла мені втекти і повернутися на батьківщину, але сама застрягла у Пеклі. Тепер ми маємо допомогти їй, чи не так, леді Грі?

- Поговоримо про це пізніше, - піджала тонкі губи Сталева Леді. - Для світлої також підготовлена ​​кімната. Насамперед вам слід відпочити. Вечерю подадуть прямо у кімнати, про справи говоритимемо завтра.

Леді Локербрухент навіть поцілувала мене в лоба на прощання, тож, думаю, все складається просто чудово!