Глава 18. Авантюристи - 2.

Світлана.

Я таки примудрилася ще заснути! Щоправда, вже без сновидінь, але досить міцно. Розбудила мене вже Абрі, і час знов помчав, мов навіжений. Абрі повернулася від Сталевої Леді з невеликим завдатком, кіньми та обіцянкою, що її відшукають і повісять на міській площі, якщо вона обдурить. Погрози руда не дуже боялася, вона знову була в образі худорлявого замурзаного хлопця. Коли вона знову стане красунею з полум'ям у волоссі, ніхто її навіть не запідозрить. Але вона й не збиралася обманювати стару, адже більшу частину викупу Абрі ще не отримала, а дзвінке золото для неї – головне.

Зрозуміло, що стара Локербрухент жадала якнайшвидше побачити зниклого онука, бо скакуни були просто неймовірні і мчали ми, мов на крилах. Я прокинулась лише наполовину, тому майже не помічала навколишніх пейзажів, поки ми не наблизилися до палацу. Тут я сказала ємне "Ах!"

Палац тагнувся тонкими вежами в небеса, вірніше, до склепіння цієї величезної підземної порожнини, де знаходилось Пекло. Він був облицьований рожевим мармуром (або іншим, невідомим мені каменем) і здавався казковим. Відблиски від небесного склепіння і від самого палацу зливалися, об'єднуючись у легке сяйво на кшталт північного, але напівпрозоре, наче намальоване акварельними фарбами. Точніше, здавалося б намальованим, якби воно було нерухомим. Але ні, сяйво ніби пульсувало, дихало, жило власним життям. Коротше, краса неймовірна.

Не встигла я відійти від вражаючого видовища, як опинилася всередині палацу, у приймальному залі, де стіни, підлога і стеля продовжували мерехтливу гру рожевих відтінків. Навіть меблі та трон були з рожевого кварцу, теплого на вигляд, напівпрозорого, що зберігає у своїх глибинах загадкові тіні. Біля трону стояла досить висока та струнка для свого віку леді Грителла. Тонкі губи, різкі складки біля рота і на лобі, тонкі висохлі пальці, якими вона зараз стискала плечі новоявленого «онука». Сліпі очі старої прикривали чорні окуляри. Дорога сукня проти мого очікування була темно-бордовою, із сріблястими іскрами, довгим  подолом  вона підмітала і так чисті підлоги. Фух, добре, бо я вже в шоці від переважання рожевого кольору у темних володіннях.

Артем стояв перед бабкою з легкою усмішкою на гарних губах і з ніжністю дивився на неї. Так-так, подивимося, як цей авантюрист викручуватиметься і вішатиме старій на вуха спагеті...