Глава 11. Пожежа - 3.

Артем.

На щастя, Свєтка жива, здорова і така ж єхидна, як завжди. Щось так почала щодо стриптизу натякати. На щастя ніхто нічого не зрозумів. Вона не здогадується, що я просто вже боюся випускати її з поля зору?  Та й кого їй соромитись? Мене? Так я нічого нового, крім того, що вже сто разів бачив на пляжі чи басейні, не побачу. Чортів місцевих? Так вони на світлих як на предмет сексуальних втіх не дивляться. Коротше, нам скоріше треба змотуватися звідси, а то, якщо Світлана ще щось спалить, то, боюся, її вже не відпустять так просто.

Місцеві зливи хороші тим, що хоч і інтенсивні, але швидко минають. І ось наша четвірка, тобто я, Скрат, Кріл і Свєтка, вже їдемо ґрунтовою дорогою по обмитому дощем лісочку, світлому й чистому. Небо знову радує око повільною міграцією світлячків, а повітря таке смачне, що дихаєш, дихаєш і надихатися не можеш! Суцільна насолода!

Світлана.

Ось що в Пеклі хорошого, то це те, що навіть зливи теплі. Наче душ прийняла. Хоч і вимокла я добряче, але зовсім не замерзла. Тим паче, що переодягнулась у сухе. І зараз ми їхали геть від квадрата 240 назустріч новим пригодам. І пригоди ці не забарилися.

Темні дорогою буркотіли, що через пожежу, чи то пак, через мене, не встигли поїсти, але повертатися в таверну побоялися. Точніше, побоялися мене залишити, щоб я ще щось не спалила, а привести на люди світлу вони не можуть, бачте. Ой, не вірю я, що вони поїсти не встигли. Скоріше, планувати пити півночі. Зате тепер, не втрачаючи зайвої хвилини, рушили в дорогу. Як уже заведено, темні на відмінних конях, а я на старому мерині. І в кайданах, якщо хтось не здогадався. Адже я така страшна злочинниця, правда, сама не в курсі, що я такого наробила.

Одяг виявився трохи тісним, добре, що хоч мій земний акуратно запакований в тюк, випрана, але не висушений. Нічого, висушу на привалі, пекельна спека дозволяє зробити це швидко. Та я й сама просто замріялася про привал. Після зливи, хай навіть і теплої, мандрувати не комільфо. Мокрі гілки так і норовлять ткнути в обличчя, а з дерев злітають великі краплі, раз-по-раз потрапляючи за комір. Не можна було перечекати до завтра?

Не надто багато проїхали, як і самі темні, видно, пожалкували, що вирушили. Почали нудити, мовляв, толком поїсти не встигли, треба робити привал. Чудово, хоч свій одяг висушу.

Темні поспіхом розвели багаття і почали готувати якусь юшку. Мене прив'язали до дерева, але на довгу мотузку, так що я змогла розвісити на кущиках джинси та футболку, а потім за цими ж кущиками й усамітнитися.

Темні сиділи біля вогнища, розмовляючи, наче старі друзі. Я задумливо виглядала з-за кущиків і задумалася настільки, що тільки краєм ока помітила ворушіння гілок дерева, під яким було розведене багаття і булькала в казані юшка. І мені навіть здалося, що щось упало з дерева просто в казанок.

  Виявилось, не здалося. Тільки зрозуміла це я вже потім, коли ми висьорбали по добрячій порції варива і тут же, позіхаючи так, що розривалися роти, почали падати й засипати прямо біля багаття.