Глава 11. Пожежа - 2.

Артем.

Коли ми підбігли до палаючого будинку начальника в’язниці, там уже збирався народ. Я із завмираючим серцем вдивлявся в тих, що пробігали повз, сподіваючись побачити Свєтку, але впізнав лише майора Опьяника, якого тримали під руки двоє військових, бо той увесь час намагався впасти. Без сумніву, стан серйозного перепою. Старий чорт і зранку виглядав напідпитку, але коли встиг ТАК нализатися?! Напевно, без Свєткиних витівок не обійшлося. Але де вона сама?

- Вона не світла! - плакав, мов дитина, начальник поліції, розмазуючи сльози по щоках! - Вона витягла мене і Лухичка, а сама загинула у вогні!

Якби Світлана була замкнена в камері попереднього ув'язнення, я, не роздумуючи, кинувся б у вогонь. Але, зважаючи на розповідь Опьяника, якщо вона врятувала його і чортеня, це означає, що вона була не за гратами. Видимо, надурила бідолаху і примусила відчинити двері камери. А якщо моя подруга на волі, то вже згоріти вона собі не дозволить, хіба ми даремно вчили «Техніку безпеки» у школі? Я зробив кілька кроків убік і помітив останки стільця, що догоряли під вікном. Все правильно, стільцем вибила скло і ретирувалася, поки за нею тут сльози проливають.

- Вона не згоріла, - поспішив заспокоїти начальника поліції, який тихенько підвивав тужно і розмазував по червоних щоках бруд і сльози. - Вона десь тут, треба організувати загони і послати на пошуки...

Крил глянув на мене здивовано, але наказ віддав. Свєтку треба знайти, так вона перебуватиме у мене під наглядом, а на волі ще мало чого може наробити. Досить того, що спалила будинок начальника в'язниці. На сто відсотків упевнений, що це її рук справа. Сама підпалює – сама рятує, аферистка...

Світлана.

І куди б я поділася, якщо мене почали розшукувати, завдяки Кротику, мало не все населення? А тут ще й дощ линув, як із відра. Недаремно хмари збиралися. Мокра, нещасна, ховалась, ховалась по кущах, доки мене не відшукали, схопили і під білі ручки вивели на суд божий. Щоправда, майор Опьяник звинувачень у навмисному підпалі не висунув, сам чудово розуміє, як воно з перепою буває. Списали на нещасний випадок. Чорт дуже зрадів, що бранка знайшлася, жива та неушкоджена, намагався всіх переконати, що я ні в чому не винна, що я хороша, справжня темна і всяке бла-бла-бла, але наказ був мене доставити до Ара Темного, який, до речі, з початком дощу встиг зі своїми дружками заховатися в Центральному штабі Центрального округу, тобто, у тій триповерховій будівлі, яку я помітила ще під час прибуття. Ясно, чому б він турбувався? Светка ж не горить і не тоне, за його висловом. І сам він тепер зовсім сухий та чистий. А мене, брудну й мокру, притягли й поставили на чистий килим перед темним лордом, тобто моїм старим дружбаном, який останнім часом якось по-хамськи і зовсім не по-дружньому поводиться.

- Ваша темність! Полонянка доставлена!

Хи, а навколо мене розпливається брудна калюжка, бо вода стікає з волосся та одягу. Це мене чомусь дуже розвеселило, і я струснулась, забризкавши всіх навколо.

- Ну, ось, я ж казав, що нічого з нею не станеться! – єхидно хмикнув Артем. – Знайдіть для світлої сухий одяг... Не вистачало ще, щоб вона злягла із запаленням легень! Вона мені живою потрібна!

- А мій одяг нехай приведуть до ладу і повернуть! - обізвалась я. – Не хочу ваш одяг оскверняти, краще у своєму ходитиму.

- Ну, так, - кивнув Артем, знущальних ноток, здається, і не помітив.

- А куди накажете полонянку помістити, ваша темність? У в'язницю якось не хочеться, народ протестуватиме, адже якщо вона й в'язницю спалить... Багато загиблих буде.

Ось, бачите, як я добре зарекомендувала себе? Навіть у в'язницю побоюються посадити! Ще приємніше стало.

Артем, мабуть, глибоко задумався над тим, куди мене подіти, ага, нехай поворушить мізками трохи, раз не здогадується мене перед чортами обіліти. Тобто очорнити. Чи як правильно сказати, якщо бажано, щоб мене стали вважати не світлою, а темною?

Але тут йому на допомогу прийшов один з тих, кому нас продала Абрі.

- Лорде Аре, гадаю, нам не слід затримуватись. Ми можемо вирушити у володіння Локербрухейнт, тільки-но закінчиться дощ, а він, здається, вже закінчується. Накажете готувати коней і збирати сумки?

- Так, - кивнув Артем з полегшенням. – Вирушаємо.

Цього разу мені принаймні принесли брючний костюм, здається, військовий. І, думаєте, дозволили усамітнитися для перевдягання? Та аж зараз!

А усі ж вилупилися, мов барани на нові ворота. Звісно, таке шоу, чом не подивитись? І, звісно, Кротика не турбує, що моє дорогоцінне тіло буде виставлене під чужі хтиві погляди. Тоді й мені байдуже!

- Ти б кепочку взяв та зібрав гроші за стриптиз, - пирхнула невдоволено я і почала роздягатися.