Глава 10. Благородне тошанське і чортів самогон.

Світлана.

А начальник в'язниці завівся! Таким, як він, аби причина випити була. У кабінеті начальника стояло два столи, один величезний, важкий, із двома тумбами, завалений купою паперів. Другий біля невеликого вікна, маленький, мабуть, призначений для харчування. Його майор Опьяник і підсунув до ґрат, поруч поставив стілець, а на стіл зі стуком опустив сулію з каламутною рідиною. Його свинячі оченята горіли передчуттям близької випивки.

Я зі свого боку теж підтягнула столик зі стільцем і плюхнулася, дивлячись на начальника в'язниці із викликом.

- Почнемо? Побачимо, хто тут темний, а хто світлий! – запропонував той.

– Ні. Почекаємо на чистий посуд та закуску. Ви, шановний, напевно ситно поснідали, а в мене з учорашнього дня й крихти в роті не було.

Начальник в’язниці скривився і нетерпляче почав постукувати своєю склянкою по столику.

Тут якраз повернувся хлопчик Лухичок з повною тацею харчів. То що тут мені виділили з «панського» столу? Очікувано. Жирний гуляш, макарони, ще теплий хліб, домашнє вершкове масло – все, що лікар прописав!

- А першого ще немає, не зварили, - вибачливим голосом промовив чортик, часто кліпаючи і ніби очікуючи потиличника.

- Гаразд, достатньо й цього, - милостиво погодилась я, і так порція на трьох.

Але мені й треба зараз добряче поїсти, поки зовсім не захляла. Хоч як не напихалася учора шашличком, а сьогодні однаково шлунок вже аж пищить від голоду. Я ухопила великий шмат хліба, щедро намазала маслом. Якщо вже доведеться пити, щоб довести цьому йолопу, що я не світла, то шлунок слід захистити. Непомітно згризла й обвуглений сучок замість активованого вугілля. А гуляш-то який!... Смакота!

Начальник в'язниці сидів навпроти і не зводив з мене очей. А оскільки небо заполонили темні дощові хмари і в приміщенні стало доволі темно, звелів Лухичку запалити свічки.

Добре поївши, я підняла погляд на Оп'яника, який совався на стільці, бо вже й чекати був не в змозі:

- Наливай.

Першу чарку чортового самогону довелось випити, бо цей п'яничка витріщився на мене прискіпливим поглядом, показуючи всім своїм виглядом абсолютну впевненість, що я ЦЕ пити не стану, або, випивши, впаду і одразу відкину копита. Ех, дорогий дядечко чорт, не в курсі ви, що я - земна студентка і в мене п'ять років «гарячого» стажу!

Ох, ну і гидота цей чортів самогон… Все ж я мужньо проковтнула питво, навіть не скривившись, і хижо посміхнулася на всі тридцять два.

Маленькі очі Опьяника стали великими, він спантеличено хитнув головою і перекинув у рот свою чарку. А далі було зовсім просто. Начальник в'язниці, і так уже тепленький, пив  чарку за чаркою, закушуючи лише кружечками солоного огірка. Я ж чортів самогон зливала, бо сумнівне пійло вживати не збираюся. Та й взагалі, обіцяла собі після закінчення універу зав'язувати з гулянками, усьому свій час. Досвід у зливанні у мене теж чудовий. Бувало частенько, що не хочеться пити те, що наливають, або не хочеться пити або в такій кількості, а насідати все одно будуть деякі завзяті екземпляри чоловічої статі типу Кротика, от і підіймаєш чарку за компанію, а сумнівне питво непомітно зливаєш під стіл, у горщик з квітами, у залишки салату, та куди завгодно.

Примінивши набутий досвід, десь за півгодини я ще була в повному адекваті, а майор Опьяник нализався у зюзю. Коли чергова чарка в нього просто не полізла, він, хитаючись, почав вставати з-за столу, примовляючи та гикаючи:

- Ні…гик! Ніяка ти не світла, Світла Лана! Гик!.. Ти - справжнісінька темна!  Гик! Навіть із темних рідко хто так може пити! Гик!..

- Тоді випусти мене.

- Зараз, зараз... Я їм поясню... - начальник в'язниці на мій подив справді відчинив двері і навіть зняв з мене наручники. - Зараз ми разом підемо до темних лордів, і я розповім, як вони помилялися. Гик!..

Та невже?! До темних лордів я, мабуть, не хочу, вони не такі наївні, як цей алкоголік, і не відпустять мене. А ось на волю – хочу! І я рвонула до виходу.

Не розрахувала трохи. Все ж таки чортів самогон навіть у невеликих кількостях – та ще гидота. Мене повело, я зачепила канделябр із запаленими свічками, який стояв на письмовому столі начальника в'язниці, свічки впали, папери, якими було закладено стіл, спалахнули яскравим полум’ям, і язички веселого вогню швидко побігли на всі боки по кімнаті.