Глава 9. Треба, значить, треба - 2.

Світлана.

Спокійнісінько Артем Кротик вирушив їсти, пити і робити інші свої лордські справи, тобто відпочивати і розважатися. А нещасну полонянку, тобто, мене, вже вели хоч не до тієї жахливої в'язниці за огорожею, при погляді на яку вже жижки дрижать, але до двоповерхового будинку начальника в'язниці, сподіваюсь, не на тортури? А що, як начальник здумає мене, беззахисну, у кайданах, зґвалтувати?  А що, як не він один, а усі разом?

Втім, на зґвалтування тут, як я зрозуміла, можна не сподіватися, тьху ти, тобто, зґвалтування у Пеклі можна не побоюватись, адже чорти до світлих навіть торкатися бояться, щоб не «осквернитися». Пародія якась.

Начальником в'язниці виявився немолодий чорт із характерними темними колами під очима. Одразу видно, що бухає по-чорному. Зрозуміти можу, робота в нього, звісно, не цукор. Перед Крілом він витягнувся струнко і спробував сховати недопиту пляшку під стіл.

- Світлу зловили! Камера попереднього ув'язнення вільна?

Начальник явно пригальмовував:

- А-а-а... Е-е-е... Зайнята, але ми її зараз жвавенько звільнимо... Гей, Лухичку, - гукнув він свого слугу, маленького худого чортика, напевно, хлопчисько зовсім, - в'язня розстріляй, нам камера терміново знадобилася.

- Ви що це?! Не треба заради мене розстрілювати нікого! Я і тут, на лавці, можу посидіти! – зарепетувала я, приголомшена почутим.

- Правда, майоре Опьянику, - підтримав мене Кріл, - переведіть в'язня до в'язниці - і всі діла, не будемо ми нікого, - кинув на мене обережний погляд, - розстрілювати без суду та слідства. Недобре це.

Начальник в’язниці гикнув і очі його скосилися на переніссі. Задумався.

 - Лухичку, в'язня до в'язниці, до першого корпусу, до двісті сьомої камери переведи, — нарешті зібрав думки в купку. - А Світлу милості прошу...

Майор Оп'яник відімкнув двері в камеру, яка відокремлювалася від основного приміщення ґратами з товстих металевих прутів. Помічник начальника вивів звідти стрункого біса з лукавим поглядом чорних мигдалин-очей, а мені милостиво, під дулом автомата, запропонували пройти до приміщення. Чомусь пропозиція залишити мене на лавці не припала їм до душі. І нехай.

- Може, кайдани знімете, а то це занадто: і грати, і ланцюги, - простягла я руки, кліпаючи очиськами, як пресловутий котик з мультика.

Тільки темних це не пройняло, мабуть, мультика не дивилися. А може, у Пеклі котики зовсім не водяться. Кріл заперечливо похитав головою, потім обернувся до начальника в'язниці:

- Злочинниця надзвичайно небезпечна та надзвичайно важлива. Світла Лана - полонянка самого лорда Ара Темного!

- Того, що зник п'ятнадцять років тому?

- Ага, тепер з'явився. Пощастило втекти від світлих і заручницю з собою прихопити. Але вона не проста, дуже не проста.  Дорогою примудрилася від ланцюгів звільнитися і на темного лорда їх надіти! – шепнув Кріл на вухо начальнику в'язниці. – Тому маєш добряче пильнувати за бранкою!

- Не забудь сказати, що лорд Ар звелів мене берегти, мов зіницю ока, та забезпечити всім необхідним! – підказала я.

- Так, - Кріл кинув на мене якийсь підозрілий погляд, - усім необхідним, окрім, зрозуміло, зброї чи чогось, що дозволило б бранці втекти.

І нащо такі уточнення? Я якраз збиралася попросити ключі чи хоча б відмички. Жартую.

- Ти все зрозумів, майоре Опьянику?

- Так точно, ваша темність! – козирнув злісний пияка.

Кріл залишив приміщення, а я озирнулася у своєму новому «житлі». А тут, до речі, не так і погано! Ліжко з металевими бильцями, застелене доволі чистим покривалом. Дерев'яний стіл і до нього стілець додається. Балон води, закріплений на стіні, склянка... І навіть збоку невеликі дверцята з написом «М-Ж», гадаю, туалет. Зазирнула... Пристойно все: унітаз, раковина, засоби для  дезінфекції. Правильно, не буде ж начальник в'язниці нечистоти нюхати. Та тут цілком можна жити! Тільки спочатку потрібно розставити крапки над «і».

Я уперлася руками в боки і почала командувати:

- Отже, П'яник...

- Оп'яник, - виправив мене начальник в'язниці.

- Не суть. Чув, яка я важлива бранка, і що будеш перед самим лордом Аром звітуватися, якщо зі мною щось трапиться? Так от, - я зірвала з ліжка білизну, бо на ній вже товкся попередній в’язень, і викинула через ґрати. – Мені потрібні чисте постільне та добре вимитий особистий посуд, не хочу підхопити якусь заразу. – Виставила використану склянку.

- Так, так, - кивав майор Опьяник, забираючи речі, - зараз Лухичок повернеться і принесе все чисте.

- А ще я з учорашнього дня не їла! Так що, будь ласка, організуй мені перше, друге і третє. І все м'ясне! Ну, крім третього, звісно. Головне, щоб все було свіжим та смачним. І поживним, інакше я тут захляну і помру.  А відповідати ти будеш!

Начальник в'язниці тільки злякано кивав у відповідь.

- І випити чогось.

- На стіні цілий балон свіжої води, щойно наповнили, - кивнув у бік балона Опьяник.

- Вода само собою. Я хотіла б чогось міцнішого, бо нерви вже здають, сам повинен зрозуміти.