Глава 9. Треба, значить, треба.

Артем.

Я із сумом дивився, як вели Свєтку до в’язниці. На жаль, поки що я більше нічого не можу для неї зробити. Але, може воно й на краще? Головне, вона буде в безпеці, бо інакше ніяких гарантій, що щось не втіє й не погіршить і так непевну ситуацію ще більше. Краще хай посидить трохи під замком і не заважає, а я поки що постараюся з’ясувати, що, де, коли і куди. Тобто, можливо вдасться дізнатися щось про переходи на Землю, бо чим довше ми залишаємось у Пеклі, тим сильніше загроза, що мене викриють, як самозванця і замкнуть у в’язниці разом із Громовою.

- Лорд Ар Темний, - звернувся до мене Скарт, - вважаю, що в першу чергу слід відвідати трактир. Для обіду, може, трохи зарано. Але, враховуючи те, що ви сьогодні без сніданку, гадаю, якраз вчасно.

Я, звісно, погодився і Скарт провів нашу невелику компанію до місцевого закладу з яскравою вивіскою, на якій було написано «Три чорта у куми». Ще й відповідна картинка висіла. Я навіть задивився на місцеве мистецтво, але тут подав голос Скарт.

- Виглядає незугарно, розумію, особливо, для такого темного лорда, як ви, але, повірте, кухня у цьому генделику гідна похвали.

Ми зайшли до шумного приміщення, де за численними лавками їли, пили, розмовляли чорти та люди у військовій формі. Чортів, вочевидь, було більше. Ми ж, не звертаючи уваги на веселу публіку, пройшли через увесь зал, поки нам під ноги не вискочив маленький товстенький чоловічок у фартуху, мабуть, господар закладу:

- Ваша темність!

- Окрему кімнату для темного лорда, - скомандував Скарт. – Накриєш на трьох, найкращі фірмові страви і ту, тошанську, яку ти виставляв минулого разу. Усього побільше і пошвидше!

Чудово, буде можливість поговорити тісному колі за склянкою рекламованої тошанської з моїми так званими родичами та з'ясувати обережно, що тут відбувається. Можливо, навіть пощастить дізнатися, де знаходиться прохід на Землю. Гадаю, для цього доведеться добряче їх напоїти. Звісно, й самому прийдеться пригубити чортячого алкоголю. Що ж, треба, значить, треба...